Олександр Левченко - Шмуель Йозеф Агнон

Після отримання Галичиною в 1867 р. автономії з’явились асиміляторські видання львівських євреїв польською мовою. Серед них – щоденна газета «Tоgblat», яку видавали літератори А. Занд, Г. Ротфельд, М. Фростіг. У період праці Шая Чачкеса (Агнона) у Львові прихильники сіонізму мали свої періодичні видання, серед них: «Ha-Karmel», «Der Weker», молодіжний щомісячник «Moriah» [25, с. 263].

Чачкес (Агнон) у Львові вивчав історію, легенди Галичини, щоби глибше усвідомити їх взаємозв’язок з єврейською культурою. Він мав можливість познайомитися з творчістю видатного українського мислителя І. Я. Франка, який також проживав у Львові, друкувався у польськомовних виданнях Львова, Кракова і єврейських газетах німецькою мовою у Відні, що їх міг читати Ш. Й. Чачкес (Агнон). Франку належать твори із циклу «Жидівські мелодії» (вони не ввійшли до його 50-томного зібрання творів). В українській мові до початку XX ст. лексеми «жид», «жидівський» на позначення єврейської національності не мали негативного забарвлення. Франко створив поеми: «У цадика», «Сурка», «Від любові»; вірші: «Асиміляторам», «Заповіт Яакова», твір на тему єврейської народної пісні-протесту проти погромів – «Пера» («О, пера з жидівських перин…»), віршоване оповідання «Самбатіон», у яких став на захист прав єврейського народу, засуджував реакційну політику царської Росії щодо євреїв. На думку Зіновії Франко, дочки І. Я. Франка, головна ідея цих віршів – «неминучість розплати за кривди, заподіяні євреям». Як уважає відомий український літературознавець Микола Ткачук (м. Тернопіль), міри покарання кривдникам і забезпечення порозуміння зображено Франком в алегоричних образах, в яких було «матеріалізовано» прагнення єврейської бідноти до встановлення міжнаціональної гармонії та соціальної справедливості [26, c. 2].

Зацікавило молодого письменника використання слав’янізмів у мові їдиш та українські запозичення з їдиш, що були природними за їх проживання в єдиному географічному, економічному і культурному просторі. Здобуті у Львові нові знання і враження він використає у творах, написаних уже в Німеччині та Ізраїлі. У них відтворено картини рідного Бучача, Львова, інших західноукраїнських міст і містечок та кращі зразки усної народної творчості цього куточка України.

За короткий період проживання і творчої праці у Львові Чачкес (Агнон) написав кілька творів. Загалом до виїзду в Палестину він опублікував у різних виданнях на західноукраїнських землях близько 70 своїх творів мовами їдиш та іврит. Автор підписував їх «Чачкес», але частіше – псевдонімами [18, с. 5]. У цих ранніх його оповіданнях відображено спогади дитинства, випадки із життя громади, традиції, вірування галицьких євреїв. При цьому в молодого письменника формувалася така особливість творчої манери: він користується методом розкриття внутрішнього світу героя через опис світу зовнішнього, наслідуючи мову хасидських текстів [27, с. 14].

Найбільший твір раннього періоду творчості Ш. Й. Чачкеса (Агнона) мовою їдиш – повне драматизму оповідання «Тойті-танц» (Танок смерті). Йдеться про трагічну долю молодої єврейської пари, чиї кохання і шлюбний союз під час весілля розтоптало чиновницьке свавілля намісника і його поплічників. Але, як стверджується в епіграфі до цього твору, запозиченому з другої книги Самуїла, гл. I, «милі й закохані в житті, і в смерті своїй не розлучилися» [28, с. 12]. Твір створено за реальними фактами з життя євреїв в одному з «штетлів» Галичини.

Літературознавці вважають, що після львівського періоду Чачкес (Агнон) більше мовою їдиш не писав, а створював твори мовою іврит. Що ж до івриту, поширеного серед містечкових євреїв Галичини, то цікаву характеристику особливостей цієї мови дав діяч мистецтв Соломон Міхоелс: «Галицький іврит? Але він складається не лише зі слів, а й із зітхань, вдихів і видихів, має особливу музичність і таку інтонацію, котра не повторюється в жодному єврейському діалекті».

Через рік праці у Львові Ш. Й. Чачкес (Агнон) залишив, як писав про нього, « місто тужливої мудрості » й відбув з Галичини в Палестину.

Історична пам’ять євреїв сприймає місця, країни і міста свого проживання, окрім, звісно, землі Ізраїлю, як тимчасову домівку, місце вигнання. Внутрішнє переконання єврея постійно підтримує його мрію про фізичне повернення і духовне сходження на землю прабатьків – Землю обітовану.

Молодий єврейський інтелектуал Ш. Й. Чачкес (Агнон), під впливом кличу єства єврея, також прагнув на історичну батьківщину. Досягши певного літературного успіху в Галичині, він, разом із групою бучацьких євреїв, 1907 р. вирушає до Палестини [12, с. 42], причому «попри незадоволення батьків» [29, с. 48]. Другою причиною еміграції письменника стало його небажання бути мобілізованим до Австрійської армії: він був міцним чоловіком і міг підлягати призову на військову службу.