Олександр Левченко - Шмуель Йозеф Агнон

Були в єврейських школах і хороші вчителі. Письменник із теплотою пригадував навчання в хедері, описував почуття учня, коли під керівництвом рабина «… ми вчимо Святе Письмо », висловлював захоплення навколишньою природою. Ось юний Шмуель (Шай) прихистив у кімнаті пораненого птаха і, йдучи в хедер, говорить до пернатого: « Залишайся зі мною, їж від хліба мого, пий із моєї чашки, літай у нашому домі – нам на радість…». В оповіданні «Моя пташина» (з елементами дитячої фантазії) він продовжує : «Коли помирає праведник, душа його вселяється у птаха, і летить птах весь день, куди забагне – туди летить: то в одне місце, то в інше, то до зеленіючого дерева, то до потічка. А буває, спускається на дах будинку молитви – сказати «омейн» після кадішу чи постукає дзьобиком у вікно, щоб господар дому пом’янув її душу… » [17, с. 59, 60].

У вавилонському варіанті Талмуду наголошено: «Світ існує лише завдяки лепетанню дітей, які осягають Вчення» (трактат «Шабат», 119б). Відома й талмудична сентенція: «Якщо ти набув знання, то чого ж у тебе немає? Якщо у тебе немає знань, то що ж ти надбав?». Єврейська освіта була доступною для дітей, найперше хлопчиків, починаючи з 3 – 5-річного віку, коли дитину залучали до читання Тори. У єврейському народі зміцнювали генетичний потяг до знань.

З раннього дитинства у Ш. Й. Чачкеса (Агнона) виявилися здібності до навчання. В окремих публікаціях йдеться, що він також навчався у Бучацькій гімназії, відкритій наприкінці XIX ст. А польські видавці збірника оповідань Агнона, виданого у Вроцлаві, стверджують, що він «поповнював свої знання у світській школі» [18, с. 5]. Втім, цього не доведено. Не підтверджено і його навчання в середньому навчальному закладі для єврейських дітей. У цих училищах, відкритих 1891 р. в Галичині коштами баронів Гірша і Ротшильда, підлітків навчали професії та основам знань із природничих наук. У Бучачі також було єврейське училище. Як писав Агнон, «коли для гебреїв відкрили світські школи, вони послали туди своїх синів, щоб вони світською мудрістю збагатили мудрість Тори… ». Енциклопедичні єврейські видання стверджують, що освіту Агнон «здобув головно домашню і несистематичну».

Усе життя Агнон навчався методом самоосвіти. Письменника вирізняли, можливо, не стільки багаж надбаних знань, скільки сума прозрінь і пророцтв, викладених у його творах. Про самоосвіту дідуся після закінчення хедеру в 9 років говорила і його онука Яель Блау, виступаючи в Бучачі в березні 1910 р. Постійне оволодіння знаннями заступило письменнику вищі школи. Загалом, хоч би скільки дипломів мала людина, єдине, чому навчитися неможливо, – це геніальності. Притаманна вона юнакові – обере він вірний шлях, здійснить винаходи чи відкриття або створить свою пісню чи художні твори, як Агнон. А геній, як сама природа, як сила духу й неординарної уяви, – це витончене поєднання таланту, розуму і працелюбності. Як писав Жан-Жак Руссо у статті «Геній»: «Не питай, юначе, що таке геній. Якщо він у тобі присутній, ти його в собі відчуєш сам. Якщо ж ти його не маєш, тобі ніколи не пізнати його» [19, с. 8].

Ще підлітком у Бучачі Шмуель Йосеф Чачкес (Агнон) долучився до руху єврейської просвіти, а потім, як писав він у статті «Мої спогади про Бубера», «…я став завсідником палестинофільського товариства нашого міста». Згодом він був секретарем місцевого осередку сіоністів [20, с. 254]. Все ж головним його захопленням було віршування, що виникло від нездоланного потягу до літературної творчості, яка стане справою всього його свідомого життя.

Ш. Й. Чачкес (Агнон) ще змалечку взявся за перо, коли відчув потребу висловити почуття, що переповнювали вразливу дитячу душу. Хлопчик сумував за татом, коли той виїжджав, чекав його повернення і своє чекання відобразив у віршованих рядках. Цей епізод дитинства він згадував в окремих творах, навіть у промові під час вручення Нобелівської премії у Стокгольмі: «… П’ятирічним написав я свої перші вірші. Від суму за батьком написав я їх… Здолала мене туга за ним, і склав я вірші. Відтоді написав я багато віршів. Від віршів, які я склав, нічого не залишилося. Отчий дім, де я мав цілу кімнату із рукописами, згорів у Першу війну. З ним згоріло все, що я там залишив. І молоді умільці, кравці й шевці, які, бувало, працюючи, співали моїх пісень, загинули тоді ж. А хто не впав на війні, одні були закопані живцем зі своїми сестрами у рові, який самі собі вирили за наказом ворога, а більшість згоріла у вогневих печах Освенцима разом із своїми сестрами, які чарували наше місто своєю красою і ніжними голосами виконували мої пісні» [8, с. 179]. Вірші молодого Чачкеса (Агнона) вплинули на подальшу творчість і зробили його прозу такою чуттєвою й поетичною.