Олександр Левченко - Шмуель Йозеф Агнон

Хасидські громади групувалися навколо цадиків («праведників») – духовних лідерів. Фундатор хасидизму Ісраель Баал-Шем-Тов (Бешт), який народився 1698 р. в с. Окопи на Тернопільщині, а похований 1760 р. у м. Меджибіж на Хмельниччині, вважав, що для активізації єврейства потрібні нові ідеали й харизматичні особи. Імена таких рабинів-чудодіїв зливалися з назвами їхніх міст: Любавицький ребе, Бердичівський ребе… Найвідоміший продовжувач справи Бешта – його онук, фундатор браславського хасидизму (Браслав на Вінничині) ребе Нахман народився 1772 р. в Меджибожі, помер 1811 р. в Умані на Черкащині. З 1988 р. його могила стала місцем паломництва євреїв-хасидів світу.

Жодна національна культура не розвивається ізольовано. Це особливо стосується Західної України, де століттями поруч розвивалися український, польський, єврейський та інші етноси. Як стверджував дослідник галицького єврейства, професор Еммануїл Бергер (м. Тернопіль), у євреїв Галичини «культура була галицько-єврейською, тобто відображала специфічні риси певного субетносу… Це була самобутня, своєрідна культура, що формувалася в тісній взаємодії та взаємозбагаченні з культурами українського і польського народів. Вона була позначена реаліями галицького природно-географічного і соціального середовища» [3, с. 48].

Євреї Галичини дотримувалися мирного співжиття з українцями ( русинами, як тут називали себе українці до кінця австрійського панування – 1918 р.). Нерідко українці зверталися по допомогу до сусідів-євреїв. Побутувала й поговірка: «Як біда – то до жида». Повагу до євреїв з боку галичан образно передано у 5-му з відомих листів митрополита Андрея Шептицького до матері під назвою «Сара дочка Хаї»: « І завжди, коли я бував у галицьких містечках… мені чомусь здавалося, що найбідніші між бідними – це жиди… І ці жидівські кагали, з яких більшість була біднота, були найпобожніші… І тому завжди, коли представники кагалу мене вітали, я, згідно з їхнім звичаєм, цілував два пальці, а цими пальцями доторкався Тори і вітав представників староєврейською мовою…» [4, с. 27].

Найсвідоміша частина єврейства підтримувала національно-визвольні змагання українців. Після Жовтневого перевороту єврейські соціалісти на Наддніпрянській Україні «взяли орієнтацію на утворення української самостійної держави» [5, с. 78]. Євреї Галичини разом з українцями захищали Західно-Українську Народну Республіку.

Проте минуле у взаєминах українців і євреїв не було безхмарним. Хоча випадки побутового антисемітизму зазвичай не позначалися кровопролиттям, траплялося добре і прикре, взаємодопомога й недовіра, прояви антисемітизму та українофобії (ненависті до українців, постраху перед ними). З одного боку, причетність заможної частини єврейства до визиску наших селян та бідних міщан, а з іншого – факти співучасті українців із загалу прислужників німецьких окупантів у винищенні євреїв, коли розбещена голота не захищала Україну, а прагнула, попри німецького господаря, щось поцупити з єврейського майна. Як мовиться, кожен народ має право як на своїх героїв, так і на своїх негідників.

Століттями євреї вносили свої знання і господарський хист у розвиток економіки і культури України. А тисячі українських євреїв, емігрувавши до Ізраїлю, уможливили його вражаючий модерний розвиток. Можна сказати: в Україні зродилася душа сучасного Ізраїлю. Навіть у державному гімні країни «Га-Тіква» є рядки вірша «Наша надія» єврейського поета з Галичини Нафталі Херца Імбера.

Українська земля – батьківщина великої кількості євреїв: тут приходили в світ, кохали, народжували дітей і помирали чи гинули в пеклі голокосту. Як наголошували учасники єврейського фестивалю «Лімуд» у Трускавці на Львівщині (2010 р.), «Україна – джерело великого щастя і великого нещастя єврейського народу… Проте художня проза письменника Ш. Й. Агнона про щастя євреїв – вихідців з України і Польщі».

Серед євреїв Галичини були діячі, відомі в Україні, Ізраїлі та світовій культурі. Серед них – просвітителі Йозеф і Міхаель Перль; зачинатель «галицької школи» вчених-істориків Нахман Крохмаль; автор рабинського трактату «Золоті ворота» (Туре Загав) Давид га-Леві і його брат Ісаак бен Самуель га-Леві, автор «Пісні визволення» (Шір Гіула); один із фундаторів науки про єврейство Шломо Єгуда Лейб; художник Нафталі Моше-Лілієн, видатний скрипаль Ісаак Стерн; письменники Бруно Шульц, Карл-Еміль Францоз, автор знаменитого роману «За правду»; класик австрійської літератури Йозеф Рот, автор романів «Марш Радецького» та «Готель Савой», дія в якому відбувається в місті, що нагадує Львів (український переклад роману видано ще 1928 р. в Харкові) та інші.