Олександр Левченко - Шмуель Йозеф Агнон

Економічний та інтелектуальний потенціал України створювали представники багатьох національностей, прибічники різних політичних поглядів і релігій. І слід вдячно пам’ятати кожного з гідних людей нашої країни – нині сущих і тих, які відійшли за межу.

У когорті славетних і Шмуель Йосеф Агнон (Shmuel Yosef Agnon) – один із провідних і загадкових письменників ХХ ст., класик ізраїльської івритської літератури, її перше перо. Він син двох народів – єврейського та українського.

Особлива заслуга Агнона перед своїм народом полягає в тому, що він започаткував і розвинув єврейську художню прозу мовою іврит. Для євреїв Агнон вирішальною мірою виконав місію утвердження національної літературної мови, як для українців – Котляревський і Шевченко, для росіян – Пушкін.

Агнону першому серед письменників, народжених на українській землі, і першому громадянинові Ізраїлю 1966 р. присудили Нобелівську премію з літератури (спільно з Неллі Закс) «за глибоко оригінальну і майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

Що означає Агнон для єврейської літератури – добре відомо, а що він зробив для українського народу – ще належить вияснити й належно поцінувати. Усе своє довге творче життя Ш. Й. Агнон відтворював образ милої його серцю батьківщини – Західної України, ілюстрував багатовікову спорідненість доль євреїв та українців. Він любив свою малу батьківщину – м. Бучач на Тернопільщині, раніше інших розповідав світові, як багато у євреїв та українців спільного, подібність страждань у минулому бездержавних народів.

І настав час нам прийти до Агнона, прилучитися до читання його романів, повістей, новел, казок, що в останні роки виходять як окремими виданнями в перекладах українською, російською, так і в збірниках творів ізраїльських авторів, у газетно-журнальних та Інтернет-публікаціях.

Таїна творчості Агнона, літературного символу Ізраїлю, розкривається в його книгах – мудрих і щирих, сумних і веселих, як реальне життя.

Серед скарбів, надбаних людством, особливе місце посідає література. Твори світового письменства – вічно живе багатство, цінність, глибину і духовний вплив якого на людину неможливо виміряти. Воно криє в собі усну й писемну літературу в усьому розмаїтті жанрів: казки, перекази, оповідання, новели, поеми, повісті, романи, п’єси та інші форми літературно-художнього зображення.

Ні з чим не зрівнянне головне покликання поета і прозаїка: виступати посередником між людьми і цим зближувати їх. Шляхетна роль письменника – ще вагоміша, результати його творчої праці – ще очевидніші, коли йдеться про людину особливо талановиту. Саме такою «людиною, безперечно, геніальною» [1] був Шмуель Йосеф Агнон.

Мабуть, закономірно, що Ш. Й. Агнон як письменник і виразник душі єврейства народився, 20 років жив і розпочинав свою творчість саме на західноукраїнській землі, на тій її частині, яку називають Східною Галичиною.

Галичина здавна була зосередженням української, єврейської (їдиш та іврит) і польської мов, культур. Євреї становили близько половини чи більшість населення галицьких, буковинських і волинських містечок. Так, у рідному місті Агнона Бучачі 1939 р. проживало понад 8000 євреїв, 3600 українців, 3500 поляків. Проте «українською мовою говорили всі, як поляки, так і євреї, що відсотково дорівнювали разом узятим українцям і полякам» [2, с. 475]. У Підгайцях – одному з найбільш «єврейських» міст Галичини на початку ХХ ст. вони складали 53 % населення.

Серед найбідніших, пригноблених, а часом навіть «обласканих» владою перебувало єврейське населення. Але не зламала зла доля євреїв, яких вона « вигнала із країни Ізраїлю та розсіяла між народами» (Ш. Й. Агнон. «У серцевині морів»).

У XVIII ст. в Галичину із Західної Європи проникали ідеї Просвітництва – Гаскала (з івриту: просвітництво, інтелект), щоби прилучити єврейство до європейської культури. На Поділлі, Волині, в Польщі поширювався хасидизм, що став однією з течій юдаїзму, народно-релігійним рухом оновлення єврейства. Хасидизм надавав особливого значення містицизму, релігійній екзальтації, які не заважали його послідовникам вірити в чудеса, ставитися до релігії як до джерела радості.