Олександр Левченко - Шмуель Йозеф Агнон

У світі є, вочевидь, лише одне місто, назву якого з особливою пошаною вимовляють у багатьох країнах люди різних віросповідань і кольору шкіри. Це – Єрусалим: місто миру, напевно, найзагадковіше місце на Землі, яке було й залишається мозаїкою релігій, культур і звичаїв. Саме Єрусалим, який називають Святим, – місто трьох релігій: юдаїзму, християнства і мусульманства.

Добре відомо, як багато означає для праведного юдея культ Землі обітованої та міста Єрусалим. Віками він був столицею єврейських царств і духовним осередком євреїв усього світу. Будучи одночасно національним, релігійним і культурним центром єврейського народу, сучасною столицею (понад 40 років) Держави Ізраїль, Єрусалим став його найвищим символом. У ньому – пристань душі юдея, а весь інший світ – вигнання. Тому для кожного єврея природне прагнення до фізичного повернення і духовного сходження на Землю обітовану. У промові під час вручення йому Нобелівської премії Ш. Й. Агнон казав: «Внаслідок історичної катастрофи, через те, що Тіт, імператор римський, зруйнував Єрусалим і вигнав народ Ізраїлю зі своєї країни, народився я в одному з містечок Вигнання. Однак у всі часи відчував я, неначе народився в Єрусалимі» [8, с. 179].

Після нетривалого проживання в Яффо молодий письменник оселився в Єрусалимі. Особливо тяжким був початковий період проживання іммігранта: акліматизація, пошуки житла, побутова невлаштованість. Йому, уродженцю Західної України, складно було призвичаїтись до спеки, сліпучих сонячних променів. «День палив, як у печі, пилюка накривала місто, вода, яку ми викачували з колодязів, кишіла черв’яками. Ніби тіні, рухались люди вздовж єрусалимських вулиць, сірі від пилу, що осідав на них…» – писав Агнон в одній із публікацій про себе. Була й спільна болюча проблема: порівняно незначна єврейська громада в той час відчувала на собі не лише несприйняття арабською частиною населення, а й утиски з боку деспотичного турецького губернатора Джемаль-паші. Дотепер не подолано конфліктів між єврейським і арабським (палестинським) населенням за володіння частинами міста і статус столиці, не досягнуто миру і злагоди між ними.

Два великі єврейські письменники – класик івритської літератури у прозі Шмуель Агнон і класик івритської поезії та драматургії Єгуда Аміхай (1924–2000) – кожен із них у своєму стилі створювали літературну біографію Єрусалима. Як письменник переважно «старої школи», Агнон оспівував давню гебрейську громаду міста. Він прославляв «Вічне місто» , але тужив за єврейським патріархальним життям, що поступово зникало у провінційних «штетлах» Галичини. А виразно модерний Аміхай, ветеран Другої світової війни та боїв у пустелі Негеві за незалежність Ізраїлю, автор поетичних збірок, філософських віршів «Пісні Землі Сіона та Єрусалима», «Єрусалим – гавань на березі Вічності», своєю чергою, попри висловлені синівські почуття до цього міста, критично ставиться до того, що Єрусалим несе на собі тягар історії та міфу, вигаданого про нього.

Сходження з Галичини на Святу землю і в літературу Ізраїлю письменник Ш. Й. Чачкес (Агнон) здійснив, як мовиться, не в порожні. Він уже мав відоме в читацьких колах ім’я, знання історії, релігії, традицій єврейського народу, пам’ять про пережите в багатонаціональній Західній Україні, яка стала йому близька на все життя. І ці інтелектуальні надбання він щедро використає у своїх творах в Ізраїлі. Тут формувались особливості його творчості, своєрідний «агнонівський» стиль письма, що значною мірою випливає з літератури середньовічних єврейських авторів, переказів і містичного світу галицького хасидизму, побуту і духу єврейських поселенців, які жили на території Палестини задовго до створення Держави Ізраїль.

Справжнім літературним дебютом молодого письменника з Галичини стала публікація 1908 р. в тижневику «Hapoel Hatzair» («Молодий робітник») його першого художнього твору, створеного в Палестині, – повісті «Агунот» (Agunot) («Покинуті дружини», «Солом’яні вдови»), а Михайло Кравцов переклав цю назву як «Розлучені»). Автор її підписав «Агнон», як похідне слово від назви повісті. Саме таким іменем, а точніше прізвищем, він надалі постійно користувався як своїм літературним псевдонімом. «Агнон» у перекладі з івриту означає «покинутий», «розлучений». З 1924 р. Агнон стало офіційним прізвищем ізраїльського письменника. Мотив покинутості, розлученості, втрати цінностей та орієнтирів: отчого дому, рідного краю, традиційного способу життя, духовної основи розпорошеного по світах єврейства згодом пронизуватиме всю творчість Агнона.