Лист гетьмана І. Самойловича – І. Мазепі. – Там же. № 160. С. 535.
Лист гетьман І. Самойловича царю. – Там же. № 173. С. 580—581.
«Расспрос Мазепи в Москві». – Там же. № 170. С. 557—558.
Акты ЮЗР. Т. XI. № 178. С. 597.
Там же. № 184. С. 610—611.
Горобець В. Данило Апостол. // Істория України в особах. К., 2000. С. 226— 227.
Сам Самойлович писав цареві, що челядник Кочубея втратив листи, які той віз від султана, і Кочубей, не наважившись повернутися до Дорошенка, «прямо на сю сторону пошол». – Акты ЮЗР. Т. XII. № 84. С. 246.
О. Оглоблин наводить такі генеалогічні дані: Ганна Мазепа була тіткою по матері Д. Горленкы, який був одружений на рідній племінниці дружини І. Самойловича.
Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. (далі – ІР НБУВ). – Ф. I. № 3893. Л. 5; РДАДА Ф. 124. Малороссийские дела. Оп. 3. № 278. Арк. 1.
Ідея створення гетьманської династії не раз виникала в Україні. Сам Б. Хмельницький прагнув зробити своїм спадкоємцем свого старшого сина Тимофія, а після загибелі його – заповідав старшині обрати молодшого сина Юрія, абсолютно нездатного до управління. Подальші гетьмани теж прагнули своїми родинними зв’язками підтвердити право на булаву. З дочкою Б. Хмельницкого одружився брат І. Виговського, потім – П. Тетеря, з родичкою Богдана був одружений П. Дорошенко. Одного зі своїх синів готував у гетьмани й І. Самойлович.
Історія української культури. Т. III. К., 2003. С. 578.
Тільки в XXI ст. знайдуться голоси, які засумніваються в релігійності Мазепи. Мазепу можна звинувачувати в честолюбстві, гордині – але в тому, що він не був істинно православною людиною – це жахлива несправедливість, що не має під собою ніяких підстав.
Військовий товариш – ранг у Війську Запорозькому.
Акты ЮЗР. Т. XII. № 144. С. 490.
Там же. № 156. С. 555.
Письмо И. Самойловича царю. – Акті ЮЗР. Т. XIII. № 3. С. 8.
Там же. С. 22, 24.
Наприклад, В. Буганов.
Буганов В. И. «Канцлер» предпетровской поры. // Вопросы истории. 1971. № 10. С. 145—146.
Акты ЮЗР. Т. XIII. № 119. С. 83.
Лист гетьмана І. Самойловича І. Сірку. – Акты ЮЗР. Т. XIII. № 59. С. 230.
«настаивая на формальностях, не виделись друг с другом». – Гордон П. Дневник 1677—1678. Т. 3. М., 2005. С. 28.
«бо тоді в суперництві і розбраті генералісимуса з боярином Ромодановським той відверто взяв сторону останнього». Гордон П. Дневник 1684—169. М., 2009. С. 143.
Россия глазами иностранцев. С. 490.
Лист І. Мазепи В. В. Голіцину. – Листи І. Мазепи. Т. I. № 100. С. 242.
Лист І. Мазепи В. В. Голіцину. – Листи І. Мазепи. Т. I. № 87. С. 221.
Акты ЮЗР. Т. XIII. № 83. С. 321.
Воссоединение Украины с Россией. T. II. N 181. C. 425.
Духовна Ф. Криницького, осінь 1678. – Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 7. С. 19—20.
Чигирин був столицею Гетьманщини з часів Богдана Хмельницького.
РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. Оп. 229/1. Ст. 105—107.
РДАДА. Ф. 229. Малороссийский приказ. Оп. 1. № 141. Л. 59—63.
Книги разрядные. Т. II. С. 1152—1153.
РДАДА. Ф. 210. Розряд. Оп. 13. № 1139. Арк. 5.
СГГИД.... Ч. IV. № 164. С. 482—484.
Хьюз Л. Царевна Софья.
Богданов А. П. Первые российские дипломаты. М., 1991. С. 36.
Архив Куракина. Ч. I. С. 54.
Наприклад, Софья писала в листі до Голіцина під час Кримського походу: «как увижу в объятьях свих тебя» і визнавала «я верна грешная пред Богом и недостойна». – Устрялов Н. История царствования Петра Великого. Т. 1 Спб., 1858. С. 382—384. У зв’язку з цим, сумніви, висловлені Л. Х’юз про характер взаємовідносин Софії й Голіцина, виглядають просто як спроба відійти від старих шаблонів.
Записки А. Матвеева. // Рождение Империи. М., 1997. С. 400.
Буганов В. И. «Канцлер» предпетровской поры. // Вопросы истории. 1971, № 10. С. 149.
Записки А. Матвеева. С. 379.
Восстание в Москве 1682 г. М., 1976. № 63. С. 85
Читать дальше