Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Незважаючи на завзятість, здібності й обережність, Мазепі нелегко було зберігати прихильність свого покровителя. Найсуворіший контроль – ось основний принцип української політики Голіцина. За два роки свого гетьманства Іван Степанович написав князеві Василю більше 150 листів-звітів (це тільки збережені до наших днів). Для порівняння, за такий же відрізок часу за Петра листів було в чотири рази менше, незважаючи на Азовські походи, що активно розгорталися. Крім того, гетьман постійно з’їжджався «для державних розмов» із сівським воєводою Л. Неплюєвим, радником і улюбленцем Голіцина, що заміщав його в Україні 239 239 Там же. № 71. С. 191. та ін. . Усі вістові новини він посилав через пошту государям і государині (!) 240 240 Там же. № 94. С. 233. . Приходили подібні укази: «…нарекают они запорожці, на него гетмана, будто он грамоті у себя удерживает, и он бі гетман о том к ним великим государям, писал, о каких они запорожці грамотах говорят и хто их и где, и для чего удерживают» 241 241 Там же. № 77. С. 200. …З Москвою треба було погоджувати все, включаючи випадки дрібних убивств і грабежів 242 242 Там же. № 131. С. 298. Наприклад, такий випадок: російський гонець-стрілець убив свого українського провідника. Мазепа просить «царів» дати указ, що робити. «Царі», тобто Софія, дає указ Голіцину «чтобы он переговоря с гетманом послал каво пригож и про то убивство велел розыскать…». . При цьому Голіцин нерідко ігнорував думку гетьмана. Так, улітку 1689 року «по имянному предложению» князя Василя Мазепу змусили призначити переяславським полковником Леонтія Полуботка, супротивника гетьмана (з яким він потім зумів упоратися тільки в петрівський період гетьманства) 243 243 Там же. № 159. С. 346. .

Незважаючи на давнє знайомство, явне заступництво Голіцина й люб’язні обміни подарунками Іван Степанович ніколи не дозволяв собі фамільярності в листах до нього. Навпаки, з часом звернення стає усе більш формальним: якщо після обрання гетьманом Мазепа писав: «…ближнему боярину и дворовому воеводе ясновельможному князю…», то навесні 1689 року титул у зверненні став уже по-справжньому громіздким: «ясновельможный ближний боярин, большого полку дворовый воевода, царственные большие печати и государственніх великих и посольских дел оберегатель и наместник новгородский». Багато істориків, що вивчали правління Голіцина, схильні характеризувати князя як мрійливого й ліберального інтелігента. Такий його образ, зафіксований і в великому романі А. Толстого «Петро Перший» – нерішучий інтелектуал, що мучиться докорами сумління. Факти показують, що Голіцин був честолюбним політиком, який жадав влади, безумовно, талановитим і освіченим. Він багато в чому випереджав свій час. Але, як усі тимчасові виконавці, отримавши безмежну владу, він уже зупинитися не міг і стрімголов летів назустріч своїй загибелі. Те, що Голіцин керував країною «з самовладдям», відзначав і Невіль, незважаючи на свої дифірамби на адресу князя.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Шляхта – назва дворянства в Речі Посполитій, що мала право брати участь в управлінні державою, зокрема, в роботі місцевих сеймиков, обирати депутатів на сейм, брати участь у виборі короля і т. ін.

Старшина – загальна назва верхівки українського козацтва. Сюди входили «генеральна старшина» – генеральний писар, обозний, осавул і т. ін., а також полковники.

Słownik geograficzny królestwa polskiego i innych krajow słowiańskich. T. VI. Warszawa, 1885. S. 183.

Слід зазначити, що в документах присяги в Переяславі мовиться: «Степан Михайлов сын Мазепа». (Грушевский М. С. К истории Переяславской рады 1654 р. // Доклады АН СССР, № 16. – С. 302).

Те, що Ф. Мазепа не був соратником С. Наливайка і не був страчений у Варшаві, доводить детальне дослідження цього повстання, написане нещодавно: С. Леп’явко. Козацькі війни кінця XVI ст. а Україні. – Чернігів, 1996.

Подвійне ім’я було поширене серед православної української шляхти – наприклад, Богдан Зиновій Хмельницький. Т. Люта намагалася у своїх працях довести, що йшлося про різних людей (зокрема, що Адам Мазепа не був батьком І. Мазепи). Але в нашій статті ми навели безперечні докази, що йдеться про одну людину – Степана Адама Мазепу, білоцерківського отамана й підчашого чернігівського. (Таїрова-Яковлєва Т. Г. К биографии казацких старшин. // Theatrum humanae vitae. Студії на пошану Н. Яковенко. Київ: Laurus, 2012. – С. 535—538.)