Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

У цих умовах Мазепа проявив свій талант політичного лавірування. Він написав у Запорожжя, що до нього дійшли чутки, ніби запорожці «з ворогом креста святого» на шкоду рідної землі своїй помирилися. При цьому він запевняв, що цьому слуху зовсім «не вірить», і пояснював свою блокаду Запорожжя побоюванням занести в Україну «морову пошесть», що поширилася в Січі 216 216 Там же. № 161. С. 351. . Одночасно гетьман писав Голіцину, що «безумныи запорожцы с крымцами помирилися», і, ніби виконуючи царський указ, наказував «под смертною казнию никого на Запорожье не пропускати…» 217 217 Там же. № 163. С. 356. .

Ведучи приховану війну з Низовим військом, Мазепа переслідував одразу декілька цілей: наведення ладу в країні, забезпечення безпеки південних рубежів і підготовка військових дій проти Криму. Особисті антипатії, перемішуючись із чудовим знанням запорозьких реалій, тільки допомагали йому в цьому. Не забував гетьман і про ще одну небезпеку, про яку він рідко наважувався відкрито писати Голіцину. Мазепа з власного досвіду, підтвердженого свідченнями своїх численних шпигунів, прекрасно знав, що в Польщі не забули часи, коли Лівобережжя було частиною Речі Посполитої. Князь Василь, зробивши ставку на «Священну лігу», занадто вірив своїм новим «західним союзникам». Свого часу Іван Степанович підтримував Самойловича, що виступав проти Вічного миру. Тепер, сам ставши гетьманом, Мазепа мав переконатися у своїй правоті, зіткнувшись із таємними задумами поляків по відношенню до українських земель. Але, протидіючи цим задумам, треба було остерігатися образити князя, натякнувши, що той зробив стратегічну помилку.

Станіслав Ян Яблоновський

Умови Коломацьких статей суворо забороняли вступ у правобережні землі і контакти з поляками. Мазепі, виконуючи наказ, доводилося обмежувати всі зносини з іншим берегом Дніпра, що було непросто через велику кількість у старшини сімейних зв’язків на Правобережжі. Так, до полковника миргородського Апостола приїжджав його тесть Василь Іскрицький і пробув у зятя шість замість дозволених трьох днів. Дядько генерального обозного Василя Борковського, приїхавши з польських земель до племінника, передав Мазепі в лютому 1688 року лист польського воєначальника С. Яблоновського 218 218 Там же. № 19. С. 112. . Гетьман негайно послав копії листа Голіцину і царям.

Поляки продовжували уважно стежити за ситуацією на Лівобережжі. Під час будівництва Новобогородицької фортеці в табір Мазепи (де був і російський воєвода Л. Неплюєв) знову прибуває посланець Яблоновського 219 219 Там же. № 79. С. 202—203. . Посилення польської активності проходило на тлі контактів гетьмана правобережних козаків Могили (на службі в польського короля) із запорожцями. Перехопивши один з листів Могили, Мазепа повідомляв Голіцину, що той у своєму посланні обіцяв низовикам «королевскую отеческую милость» 220 220 Там же. № 83. С. 213. . Восени 1688 року гетьман мав уже попередження, що запорожці чекали приходу до себе на допомогу Могили й фастівського полковника Палія. Правда, Мазепа не без зловтіхи відзначав, що в Січі немає кормів для коней і мало хліба, і правобережним козакам довго по зимі до них добиратися. Тому він і робив висновок: «…суєтна і дармова у тій справі надія запорожців» 221 221 Там же. № 107. С. 259. .

Семен Палій

Активність поляків стає особливо зрозумілою, якщо врахувати, що серед правобережних козаків почався черговий розкол і новоявлений претендент на булаву – Семен Палій – вів переговори з татарами, сподіваючись на зовнішню підтримку 222 222 Там же. С. 214. . Одночасно Палій писав до Івана Степановича, посилаючись на сварку з поляками, щоб той дозволив піти до нього на службу й перейти на Лівобережжі 223 223 Там же. № 117. С. 275—276. . Протистояння Мазепа – Палій стане чи не основним для Гетьманщини в роки Північної війни. Але вже тоді, у кінці 80-х, Іван Степанович недолюблював майбутнього «народного героя». «Зело предо мною унижаетца», відзначав він з презирством. До того ж гетьман підозрював Палія в брехні й із долею зарозумілості попереджав Голіцина, що якщо полковник не захоче «под мой регимент прийти», то «пойдет к противной руке неприятельской», т. е. до татарської 224 224 Там же. № 106. С. 257. .