Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

В існуванні «пропольського» й «прокримського» таборів, по суті, не було нічого нового. Але Мазепа з тривогою стежив за подіями на Правобережжі.

Підозри Мазепи відносно планів поляків були обґрунтованими. У листопаді 1688 року, не наважуючись писати про це Голіцину, гетьман представив Шакловитому, що прибув тоді в Батурин, свого шпигуна, який повернувся з Правобережжя. Шпигун цей привіз відомості про план, що був у Польщі, згідно з яким якщо не відбудеться похід на Крим, запланований на весну 1689 року (обіцяний Голіциним, як зобов’язання перед Священною лігою), то коронні війська підуть на Лівобережжя. Поляки відкрито міркували, що Гетьманщину їм не захопити, та зате у них буде можливість повернути зігнане з правого берега українське населення, «яких тепер гетьман запорожський ( тобто Мазепа. – Т. Я. ) не пускає». Поляки мріяли зруйнувати Новобогородицьку фортецю, причому з’ясовувалося, що до цих дій їх підбурювали запорожці «через послів своїх» 225 225 КС, 1890. № 5. С. 224. .

І в той період, і пізніше, наявність «вільних козаків» біля кордонів його Гетьманщини створювала загрозу порядку і дисципліні, які він так прагнув впровадити, вириваючи країну з Руїни.

Посланець Палія теж розповів, що, будучи в Замойського, чув висловлену поляками думку про Мазепу – той, хто всі їх хитрощі упізнав, усі їхні плани відає і може про все застерігати. Іван Степанович не без гіркої іронії помічав, що полякам було б краще «когда б тут на гетманстве біл человек простой». Ураховуючи роки, проведені Мазепою при королівському дворі, і його чудове знання звичаїв Речі Посполитої, побоювання польських сановників зовсім не були випадкові. Мазепа повідомляв Голіцину, що поляки збираються докласти всі старання, «чтоб меня гетмана отравою умертвити» 226 226 Листи І. Мазепи. Т. 1. № 117. С. 266. . Знаючи про акторський талант Мазепи, важко сказати, наскільки серйозно він побоювався отрути. Він писав, що уважно спостерігає за всіма лікарями, що прибувають з Польщі. Але в тому, що на його життя, а точніше – на його булаву, робили замах, у цьому він не сумнівався. Не пройшло і півроку з моменту отримання ним булави (як писав сам гетьман, «когда я на уряде гетманском и не осмотрелся»), а вже був зроблений донос путивльським протопопом, за свідченнями якого призначили розшук. Мазепа відразу ж написав своїм покровителям – В. В. Голіцину, П. І. Прозоровському і В. Д. Долгорукому з проханням про заступництво 227 227 Там же. № 36. С. 137. . Справа продовження не мала, але восени 1688 року зробили новий донос. Цього разу нитки змови явно вели в середовище лівобережної старшини. Мазепу звинувачували в зв’язках з поляками, що нібито він мав контакти з ними через Іскрицького (тестя Д. Апостола, одного з небагатьох прибічників гетьмана), що приїжджав, і збирався купити собі маєтки на Правобережжі. Іван Степанович виправдовувався, що Іскрицького відразу вислали, а купівля маєтків «и на мысль мою никогда не приходила». Ураховуючи хистке і тривожне становище Мазепи, вороже ставлення до нього поляків, суворий контроль Голіцина – навряд чи можна припустити, що в той момент він наважився б купити маєтки в Речі Посполитій. Гетьман розумів, що його ненавидять, і філософськи міркував, що як за сонцем йде тінь, так за честю і славою йдуть ненависть. Він нагадував князеві Василю їх давнє знайомство, обіцянку захищати від напастей, дану на Коломацькій раді, і висловлював надію на подальше заступництво 228 228 Там же. № 100. С. 241—243. .

Так і вийшло. Звинувачення «явною лжею оказались» і наклепників – братів Челеєнко – прислали до гетьмана в Батурин. Царський указ віддавав їх на розсуд Мазепи, але з ними слід було чинити «без оскорбления». У листі до Голіцина Іван Степанович повідомляв, що не наказав їх катувати і взагалі мав намір відпустити до дружин. Проте Челеєнко знову почав обмовляти гетьмана, на старшинській раді заявив, що до Мазепи прибув з Польщі королівський покоєвий, з яким гетьман нібито мав таємну змову. Про це ж він послав донос Голіцину та іншим воєводам. Мазепа сподівався, що «басням того плута» не повірять, але зізнавався, що душа його від злісних наговорів болить «нестерпимою раною». Після «легких тортурів» Челеєнко зізнався, що був у змові з племінником полковника Дмитрашка Райчі й батуринським бургомістром 229 229 Там же. № 126. С. 292—293. .

Мазепа вимагав кари донощикові, при цьому він нагадував, що за Самойловича подібного наклепника повісили 230 230 Там же. № 127. С. 293—294. . Проте, коли прийшов царський указ, що дозволяє страчувати Челеєнка, Мазепа особисто наполіг, щоб його ворога залишили в живих і лише заслали 231 231 Там же. № 140. С. 313. . Посилання на християнські цінності, враховуючи релігійність Мазепи, швидше за все не були порожніми словами. Він узагалі прагнув упродовж усього свого гетьманства обходитися без кровопролиття. Усім своїм численним донощикам він вибачав – стратив тільки Кочубея з Іскрою під кінець життя й гетьманства. Дуже показове прохання Мазепи до воєводи Неплюєва відносно російських стрільців, що пограбували військову казну. Він просив, щоб «невинные души на телах своих страдание не терпели и с того страдания жебы не померли», а тому, щоб їх катували тільки якимсь «легким способом» 232 232 Там же. № 61. С. 175. . Ця була жорстока епоха, коли диба і батіг запросто застосовувалася в Москві, а осиковий кілок на просторах Речі Посполитої. Можливо, тут позначалося і «західне мислення», що обурювалося та варварством, ідеї гуманізму, прищеплені в стінах Києво-Могилянської академії.