Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Інфамія – покарання для шляхти в Речі Посполитій – безчестя, що супроводжувалося позбавленням громадянських прав.

Наїзд – озброєний напад шляхти, яка зазвичай таким чином вирішувала в Речі Посполитій спірні питання зі своїми сусідами.

Архив Юго-Западной Руси (далі – АЮЗР.) Т. 1. Ч. III. № СХ. С. 397—400.

Присяжна книга 1654 р. – С. 40, 70.

Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі – Акті ЮЗР). Т. X. № 7. С. 405.

Грушевский М. С. К истории… С. 302.

Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки. К., 2003. – С. 27.

Там же. № 4. С. 248. М. Грушевский писав із цього приводу: «Тим дивовижніше, що така абсолютно нікчемна купка мала сміливість звернутися до царського посольства з проектом розподілу старих земських урядів». – Грушевский М. К истории… С. 305.

Сучасний канадський історик О. Субтельний, автор блискучої праці про «мазепинців», і той в деякій мірі піддався цьому настрою і написав, що Мазепа втілювали симбіоз польської католицької шляхти й українського православного козацького оточення. У відступі від православної віри абсолютно безпідставно звинуватив І. Мазепу і відомий російський історик Б. Н. Флоря. (Флоря Б. Н. Тема конфессионного протистояния в «Летописи» С. Величко. // Вестник церковной истории. 2013. № 3—4. – С. 259—269).

«Літопис» Самійла Величка (далі – Величко С. Летопись). Т. II. – С. 342.

Лазаревский А. Заметки о Мазепе. // Киевская Старина (далі – КС). 1898. Июнь. – С. 411.

Сборник выписок из архивных бумаг о Петре Великом. Т. I. С. 314; Листи Івана Мазепи. Т. 1. К., 2003. № 17. – С. 107—108.

АЮЗР. Ч. I. Т. V. N CVII. – C. 345—348.

Архів ІІ СПБ РАН. Ф. 68. Киевская казенная палата. № 86.

Терещук О. Пам’ятні речі Марії Магдалини Мазепиної в колекції Національного музею історії України // Іван Мазепа та його доба. Історія, культура, національна пам’ять. К., 2008. – С. 422—439.

Гадяцький договір – знаменита угода, підписана І. Виговським з поляками в вересні 1658 року.

Записки Перетятковича. К вопросу о сношениях Польщи с казаками 1657—1659 гг. К., 1873. – С. 13.

Volumina legum. T. IV. Petersburg, 1859. – S. 304.

Рік народження визначений за листом Ф. Орлика, в якому він пише: «мені вже 70 років, стільки, скільки було покійному Мазепі у Бендерах», тобто в 1709 р. День і місяць народження були визначені Т. Падурою на основі запису в Кременецькому єзуїтському молитовнику.

Величко С. Летопись. Т. II. – С. 342.

До речі, сам А. Пушкін в післямові до поема «Полтава» писав, що дума, написана Мазепою, «примітна не лише в історичному сенсі».

Більшість біографів Мазепи абсолютно бездоказово вважають, що вчитися на захід Мазепу послав король. Так, І. Бутич пише, що це сталося в 1656 році. Але, враховуючи, що його батько в цей час був серед старшин Б. Хмельницкого, це являється абсолютно неможливим. Набагато вірогідніше припустити, що Мазепу послали на захід через Києво-Могилянську академію, можливо, саме в 1656 р., тим більше, що багато її студентів продовжували свою освіту за кордоном.

Універсали Івана Мазепи. К.-Львів, 2002. – С. 21

Про це писав Орлик у листі до свого сина.

Про це сказав сам Мазепа в розмові з Жаном Балюзом.

Величко С. Летопись. – Т. II. – С. 342.

Słownik geograficzny… T. VI. – S. 185.

Уперше в документах І. Мазепа іменується «покоевым короля» в листах І. Виговського від жовтня 1659 року, тобто вже після скинення Виговського згетьманства. – ПКК. Т. III. N LXXXII. – C. 361. Тоді ж, у 1659 р., Ян Казимир упривілеї Степану Адаму відзначає, що його син знаходиться «при боку нашем».

Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа в західньоевропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. – С. 104.

Pasek J. Pamiętniki. – S. 211—212.

Там же. – С. 321.

Jemiołowski M. Pamiętnik. Lwów, 1850. – S. 135.

Pasek J. Pamiętniki. – S. 327.

26 лютого 1663 року І. Мазепа був відправлений Тетерею назад до короля. – Памятники, изданніе киевской Археографической Комиссией (далі – ПКК). Т. IV. N LIX. – C. 271.