Тетяна Таїрова-Яковлєва - Іван Мазепа

Інструкція І. Мазепі з коронної канцелярії, 31 березня 1663 р. – Pisma do wieku Jana Sobieskiego. N 49. – S. 214—221.

Лист П. Тетері королеві, 2 травня 1663 р. – ПКК. Т. IV. N LXV. – C. 295.

Величко С. Летопись. – Т. 2. – С. 342. Те, що Іван був під час походу при королеві – не викликає сумніву, оскільки зберігся «Реєстр тих, хто був з королем й. м. за Дніпром», підписаний особисто Яном Казимиром. У ньому значиться Іван Мазепа (Iwan Mazepa) – показово, що саме Іван, а не Ян або Іоанн. – Świat pogranicza. Warszawa, 2003. – S. 184.

Детальніше про ці події див. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659—1667 рр.). К., 2003.

«І в той деревне учинился пожар. И те де люди, покиня ево побежали однимать пожару, а он де в то время с товарищи того двора уехали верхами». – Російський Державний Архів Давніх Актів (далі – РДАДА). – Ф. 229. Оп. 1. № 141. Арк. 76.

Принаймні у кінці листопада 1664 року С. Фридрикевич був живий і підписував інструкцію козацьким послам на сейм. – Україна модерна. 1999—2000. № 4—5. – С. 407.

Цей факт про те, що друга дочка С. Половця була у шлюбі за П. Дорошенком, наводить американський дослідник козацької генеалогії Г. Гаєцький. У новітній праці про старшинські роди В. Кривошеї говориться тільки про двох дружин (дочки Яненка-Хмельницького та Єропкиної). В. Степанков говорить про трьох дружин, не називаючи їх поіменно. Тому вважаю, що дані Г. Гаєцького достовірні. – G. Gajecki. The Cossack Administration of the Hetmanate. Harvard, 1978. V. 2. P 571.

Лист Жана Балюза про Мазепу. // Мацьків Т. Іван Мазепа в західньоєвропейських джерелах. К.-Полтава, 1995. С. 105.

Мається на увазі перша перемога Б. Хмельницкого над поляками у травні 1648 р.

«для своєї росторопності и цекавости». – Величко С. Летопись. Т. II. С. 342.

Щоденник польського посольства, 27 серпня 1672 року. – Pisma do wieku J. Sobieskiego. T. II. N 425. S. 1100.

Сіверянський літопис. 2003. № 5—6. Док. № 6. С. 18. У Ю. Мицика ця польська звістка помилково датована 1669 роком, хоча вона, мабуть, відноситься до 1672 р.

Акты ЮЗР. Т. XI. № 68. С. 231.

Тобто з перекладачем.

Синбирский сборник. Малороссийские дела. № 13. С. 12—13.

Акты ЮЗР. Т. XII. N 112. C. 332.

Там же. № 133. С. 425.

Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 508.

Диким полем називали величезні незаселені простори, що лежали на південь від кордону Кам’янець—Винниця—Умань аж до Криму. Ці поля зазвичай були місцем здобичі вільних козаків і татарських чамбулів.

«Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 561—562.

Синбирский сборник. Т. 1. М., 1844. С. 212.

«Расспрос» Мазепи в Москві. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 170. С. 558—559.

Детальніше про цей див: Таирова-Яковлева Т. Г. К биографии автора казацкой летописи Самойла Величко. // Studia Slavica et Balcanica. 2016. № 2 – C. 76— 88.

Втім, далі Величко наводить явно неправдиві дані, що нібито Мазепа провів у кандалах «несколько лет» і був відпущений запорожцями тільки після довгого умовляння Самойловича і після виплати їм відкупного. Тут позначається та неприязнь, яку Величко відчував до Мазепи, що став винуватцем його полонення і безславного закінчення кар’єри. До того ж Величко писав у роки, коли ім’я Мазепи знаходилося під найсуворішою забороною й анафемою. Звідси – прагнення додати принизливі для Мазепи деталі, а з іншого боку – показати, що той був усім зобов’язаний Самойловичу. (Величко С. Летопись. Т. II. С. 341—342).

Акты ЮЗР. Т. XI. № 151. С. 496—498.

Собрание государственых грамот и договоров (далі —СГГИД). – Ч. IV. № 96. С. 315—316.

Сам Г. Г. Ромодановський у своїй відписці до царя не вдається до таких подробиць. Але ось його офіцер Є. Буличов, прибувши в Москву, дав детальний звіт про те, як йшли справи з видачею Мазепи. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 174. С. 590—591.

Лист І. Сіркы гетьману І. Самойловичу. – Акты ЮЗР. Т. XI. № 173. С. 585— 586.

Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи. // Іван Мазепа. Варшава, 1939. Т. 1. C. 133.

Лист гетьмана І. Самойловича – І. Мазепі. – Там же. № 160. С. 535.

Цікаво, що Олексій Карандеєв, що теж був на допиті Мазепи, мав іншу думку, ніж Ромодановський. Він дуже злісно писав про нього бояринові А. Матвеєву: «и его… лукав ответ, творит себя невинным». – Акты ЮЗР. Т. XI. № 171. С. 570.