Альфред Єнсен - Мазепа. Історичні картини

Булава гетьмана Богдана Хмельницького, XVII століття

У воєнний час кошовий мав необмежені повноваження, зате в мирну пору вся влада належала народним зборам або ж обраній усіма раді. Наприкінці кожного року кошовий звітував про свою діяльність, і якщо його визнавали винним у якомусь зловживанні, то негайно позбавляли булави, нерідко караючи й на смерть. Цим пояснюється часта зміна кошових отаманів. Ознакою рангу кошового була булава – схожий на скіпетр жезл, прикрашений кулею. Бозна-якої освіти, окрім володіння практичною військовою професією, від кошового не вимагалося, тому нерідко траплялось, що деякі колишні семінаристи з Києва, обрані кошовими, не признавалися до свого вміння читати й писати тільки через те, щоб не будити до себе недовіри. І ось ця неосвіченість, справжня чи удавана, мала свою перевагу – кошовий ніколи не скріпляв особисто жодних контрактів чи документів.

Російський художник Рєпін намалював широковідому картину – вона демонструвалася й у Стокгольмі, – на якій зображено запорожців, котрі диктують зневажливого листа турецькому султанові. Цей мистецький твір викликає не тільки історичний інтерес, а й майстерно передає міміку облич – нестримний регіт чи зневажливу посмішку. Ми маємо історичний доказ того, що комічно-бурлескна картина професора Рєпіна не є перебільшенням. Коли султан Мухамед VI своїм зверхнім листом до запорожців, де він іменує себе «братом Сонця й Місяця, нащадком бога та його намісником на землі, володарем Македонії, Вавілона, Єрусалима та Єгипту», сподівався змусити козаків покоритися, вони відповіли йому листом, копія якого дійшла до нас із XVI століття. Ось цей вишуканий документ, у достовірності якого знавці не сумніваються:

Ілля Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султану

«Ти – шайтан турецький, клятого чорта брат і товариш і самого люцифера секретар! Який ти в чорта лицар, коли ти голою с… ю їжака не вб’єш?.. Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею і водою будемо битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп, великого й малого Єгипту свинар, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с… а, різницький собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси мати вірних християн!

Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!..

При кошовому було кілька високих довірених осіб, наділених виконавчою та дорадчою владою: генеральний осавул, котрий брав на себе командування військом за відсутності кошового та в обов’язки котрого входив нагляд за військом у мирний час; суддя, в якого зберігалася срібна печать, та секретар, або ж писар. Крім того, кожен курінь мав свого отамана, ознакою влади якого була булава, менша за розмірами, ніж булава кошового.

Дмитро Яворницький

Найвизначніший дослідник історії Запорозької Січі, директор етнографічного музею у Катеринославі Д. І. Яворницький залишив у своїх численних працях цікаві відомості про звичаї та традиції козаків. У мирні часи запорожці жили одноманітно й невибагливо: уставали разом із сонцем, вмивалися річковою водою, а після ранкової молитви сідали до гарячого сніданку. До обіду вони оглядали коней, чистили зброю, лагодили одяг та… смалили люльки. Ополудні курінний кухар бив у металевий казан, скликаючи козаків свого куреня на обід. Обід звичайно складався з рибної та мучної страви, яку запивали водою або квасом. За м’ясо кухареві треба було платити окремо. На свята готувалася ячмінна або кукурудзяна мамалига з соленим овечим сиром, пастремою (висушеною на сонці бараниною) чи з тетерею. Рідку страву козаки їли ложками, а густу брали руками. Перед трапезою і після неї читалася молитва. Вечори проводилися з музикою, співами й танцями. Найпоширенішими інструментами були кобза (бандура, восьмиструнна гітара або лютня), скрипка, сопілка та цимбали.