Альфред Єнсен - Мазепа. Історичні картини

На перший погляд здавалося, що ця васальність ніяким чином не ущемила свободи українців. Сігізмунд Август [4]у 1572 році підтвердив «рівноправність» українців з поляками, а через двадцять чотири роки узаконив цю рівність польсько-українською церковною унією, за якою греко-православна церква ставала під верховенство папи римського, але залишала за собою право повної релігійної свободи [5]. У ті часи ще можливі були такі факти, як той, що у 1621 році Сагайдачний – перший українець, який прийняв офіційний титул гетьмана, – допоміг полякам у битві під Хотином проти турків.

Петро Конашевич-Сагайдачний

Та це взаємопорозуміння було, зрештою, вимушеним, бо обидва народи за своєю природою абсолютно різнилися між собою. Кожен виношував свій ідеал свободи. Політичною метою українців було демократичне з елементами комунізму суспільство, а польська шляхта тим часом створила Річ Посполиту – аристократичну олігархію з королівським етикетом. Результатом релігійної унії стало вторгнення єзуїтів у Придніпров’я, де вони силою та хитрощами проводили католицьку пропаганду, а політична унія обмежила права та свободу українців. Тепер їхня доля залежала від гетьмана, призначеного польською короною, а також від польських чиновників та шляхти, яка визискувала місцеве населення подекуди прямо – шляхом податків, а подекуди опосередковано – через єврейських орендаторів. Селяни мусили сплачувати податки з будь-якого приводу: за риболовні верші та пасовиська, за мливо та оранку, за хрещення дітей та заручини.

Політичне невдоволення поглиблювалося також і новими постановами, як, наприклад, забороною продавати селітру та порох козакам, бо за спеціальним розпорядженням усі незареєстровані козаки, тобто, не внесені в офіційні реєстри – списки оплачуваних державною казною воїнів, повинні стати кріпаками у поміщиків. Зростаючий опір українців проти поляків носив політичний, релігійний та передусім – соціально-економічний характер і наприкінці XVI століття вилився у хвилю могутніх повстань, які супроводжувалися жорстокими репресіями з боку польського уряду. Історія та народна творчість зберегли імена багатьох «розбійників», які віддали життя за свій – український – народ. Серед них передусім варто назвати Северина Наливайка з Острога, брат якого, Дем’ян, був священиком при дворі шляхетного мецената, князя Костянтина Острозького, у чийому замку на Волині було надруковано першу слов’янську Біблію [6]. Військо Наливайка було розгромлене, а його самого схопили й стратили у Варшаві 1594 року. За широко розповсюдженими чутками Наливайка було спечено живцем у розжареному мідному бику. Та ця «історія», на яку, між іншим, покликається й український письменник Іван Франко зі Львова, є, зрештою, легендою, фантазійним відлунням минулих часів, переказом фінікійського міфа про Молоха та античного міфа про тирана Фаларіса з Агрігента.

Северин Наливайко

Костянтин Василь Острозький

Острозька Біблія – перше повне видання всіх книг Св. Письма церковнослов’янською мовою здійснене в Острозі 1581 року зусиллями князя Костянтина Острозького

Тарас Федорович (Трясило)

Інший український народний вожак, Тарас Трясило, страчений 1632 року, став історичним прототипом головного героя в чудовій повісті Гоголя «Тарас Бульба», перекладеній, до речі, шведською мовою. Гоголь залишив у літературі, певне, найпрекрасніший пам’ятник Україні та епосі придніпровської військової романтики.

Під тиском нестерпних умов, коли Україну з одного боку плюндрувала татарва, а з другого – точила піт та кров польська шляхта, населення змушене було втікати й шукати надійного сховку. Внаслідок цього процесу утворилася інституція, що належить до найцікавіших суспільних явищ в східній Європі, – козацька республіка, котра виникла у нижній течії Дніпра. Спершу там панував, можливо, первісно-общинний лад, але згодом в силу певних обставин розвинувся поділ на касти. У ньому проявилися анархічні, індивідуалістичні та комуністичні риси української нації.