Альфред Єнсен - Мазепа. Історичні картини

Далекоглядні плани були на певний час відкладені у зв’язку зі смертю Густава Адольфа, але за них з подвійною енергією узявся Карл X Густав [19], гідний продовжувач геніальної політики попередника. Одночасно з його вступом на престол на Україні та в Запорізькій республіці з’явився державний муж та полководець, який на короткий час сповнив усю Європу надією, здивуванням та страхом, – Богдан Хмельницький.

Карл X Густав

Богдан Хмельницький попав у турецький полон 1620 року під час битви під Цецорою, де загинув його батько Михайло. Повернувшись на Україну, він поселився в успадкованому після батька маєтку у Суботові і одружився з Анною Сомківною з Переяслава. Та вдома на нього чигали нещастя. Якийсь Чаплинський силоміць захопив хутір та викрав його дружину. Хмельницький подав на Чаплинського позов, але польський сейм відхилив його скаргу. Особиста кривда немало посприяла пробудженню у його душі непримиренної ненависті до поляків. Та це було не єдиною причиною. Любов до України спонукала його стати на чолі національно-визвольної війни проти Польщі у 1648 році, яка увінчалася великою перемогою під Жовтими Водами, де козацьке військо на чолі зі своїм полководцем разом із союзниками-татарами завдало нищівної поразки блискучій армії могутньої Польщі. З того часу Хмельницький став для поляків «духом крові, велетнем, який мільйонам людських життів мстив за свої власні кривди». Так писав про нього Г. Сенкевич у своєму спрямованому проти козаків, однобічно насвітленому, несправедливому романі «Вогнем і мечем». Хмельницький був явищем значно вагомішим: його поява стала важливим політичним фактором у східній Європі, йому поклонялися як некоронованому монарху. Кромвель, наприклад, у своєму написаному латиною посланні вітає запорізького гетьмана як «главу греко-східної церкви Божою милістю, провідника запорізьких козаків, нищителя польської шляхти, завойовника фортець, переслідувача римського духовенства та язичництва, а також жидів і інших прихильників антихриста».

Вільгельм Гондіус. Богдан Хмельницький. Гравюра. 1651 рік

Генрік Сенкевич

Юліуш Коссак. Смерть Стефана Потоцького під Жовтими Водами

Нещастя Хмельницького і всієї України полягало в тому, що у нерівній боротьбі проти все ще могутньої Польщі їм необхідні були союзники, а ці союзники не бажали йти на жодні жертви заради українців. Ще в 1650 році Хмельницький звертав свої погляди на Швецію, сподіваючись там знайти підтримку проти Польщі. Двоє козаків, перебравшись татарами, дісталися Стокгольма, і того ж року Йоган фон Майєр подався із Стокгольма до Криму. Після битви під Батогом (1652) Хмельницький послав до Стокгольма для переговорів двох капітанів, шведів за походженням, котрі служили у польській армії, але їх схопили. У 1651 році до Швеції добрався ігумен з Афін по Імені Даніель де Грекані (у 1657 році введений у дворянство під іменем Олівенберг) під тим приводом, що королева Крістіна, мовляв, «дуже зацікавилася грецькою мовою». І це відповідало правді. Те, наскільки мало турбували доньку Густава Адольфа військові справи та переговори Швеції з козацькою республікою, виявилося тільки після її вступу на престол. Карл Густав – згідно з монографією Історика Костомарова про Хмельницького – послав на Україну генерала Вільгельма Карлюса, котрий з паспортом купця вирушив туди через Москву з новою пропозицією, у Львові до нього прилучився вірменин Гамотський. Хмельницький від себе особисто послав шведському королю трьох турецьких скакунів в повному обладунку, три яничарські рушниці, троє бичачих рогів і три козацькі строї, розшиті золотом та перлами.

У шведському архіві зберігається листування між Вадзейовським та Хмельницьким і його писарем Іваном Виговським 1654—1666 років, а також рапорти резидента Даніеля Олівенберга, бургомістра Риги Готгарда Веллінгка та майбутнього президента Густава Лільєкрона. У Данцігу шведський уряд мав також двох агентів – Пельца та Коха, котрі передали поточну інформацію про козаків.