Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Отже, вражають не перші прийоми Месмера, не намагнічування дзеркала або басейну, – разючий для нас у його дослідах той неймовірно цілющий вплив, який здійснює одна людина за допомогою магніту, що абсолютно нічого не вартий. Але навіть ці, на перший погляд дивовижні, зцілення виявляються при психологічно правильній їх оцінці, зовсім не такими вже й чудовими; з більшою часткою ймовірності й навіть із упевненістю можна сказати, що від початку всякого лікування стражденне людство зцілювалося завдяки навіюванню набагато частіше, ніж ми припускаємо й ніж схильна допускати медицина. Світова історія доводить: не було ще настільки безглуздого медичного методу, який би на якийсь час не приніс хворому полегшення, завдяки наявності віри в цей метод. Наші діди й предки лікувалися засобами, над якими сучасна медицина співчутливо посміюється, та сама медицина, методи якої наука майбутніх п’ятдесяти років оголосить з такою ж усмішкою недійсною і, можливо, навіть небезпечною. Бо там, де здійснюється несподіване зцілення, навіюванню належить величезна роль, яку важко уявити. Від змов давнини до теріака й мишачого посліду середньовіччя й до радієвого жезла якогось Цейлейса всі методи лікування зобов’язані у будь-яку епоху величезною часткою свого впливу волі до здоров’я, яка прокинулася у хворого, і лише такою мірою, що атрибут цієї віри: магніт, гематит або обприскування – при багатьох захворюваннях майже недієвий у порівнянні з силою, направленою з боку хворого на цей атрибут. Тому не дивно, а навпаки абсолютно логічно й природно, що саме відкритий в останню чергу метод дає найнесподіваніший успіх, бо йому, ще невідомому, забезпечений максимум надії, яка благотворно сприяє йому з боку людини; так було і з Месмером. Тільки-но набула розголосу цілюща дія його магнітів в окремих, особливих випадках, як чутка про всемогутність Месмера поширилася через Відень на всю країну. І з ближніх, і з далеких країв поспішають паломники до дунайського мага, кожен хоче випробувати дотик чудодійного магніту. Видатні сановники закликають віденського лікаря в свої замки, в газетах з’являються повідомлення про новий метод; сперечаються, оскаржують, підносять до небес і паплюжать мистецтво Месмера. Але головне: кожен хоче його випробувати або дізнатися про нього. Ломота, посмикування, шум у вухах, паралічі, різі в шлунку, розлад менструацій, безсоння, біль у печінці – сотні хвороб, які до цих пір не піддавалися жодному впливу, тепер виліковуються магнітом; чудо за чудом відбувається в будинку, який до цього часу призначався лише для затишку й веселощів на Заміській вулиці, 261. Не минуло й року, як мандрівник-іноземець привернув увагу Месмера до чарівного засобу, а слава доти невідомого лікаря настільки вийшла за межі Австрії, що доктора з Гамбурга, з Женеви, із найрізноманітніших міст просять його пояснити їм спосіб застосування його настільки дієвого, за чутками, магнетичного курсу, щоб вони могли продовжувати його досліди і зі свого боку сумлінно перевірити. І велика спокуса для месмерівського самолюбства! – обидва лікарі, яким віденський цілитель довірився в листах, д-р Унцер із Альтона і д-р Харза з Женеви, повністю підтверджують чудову цілющу дію, якої вони досягли за методом Месмера за допомогою магніту, й обидва за своєю ініціативою друкують схвальні статті про месмерівські методи. Завдяки таким переконаним позитивним відгуками Месмер знаходить все більше й більше послідовників; зрештою курфюрст закликає його навіть в Баварію. Але те, що з’явилося так яскраво у Відні, підтверджується так само блискуче в Мюнхені. Так, накладений магніт при паралічі й слабкості зору академічного радника Остервальда мав такий гучний успіх, що академічний радник друкує в Аугсбурзі в 1776 році повідомлення про своє зцілення за допомогою Месмера: «Усе, що він зробив тут при різних хворобах, дає підставу припускати, що він підгледів у природи один із її найтаємничіших рушійних моментів». Клінічно точно описує зцілений чоловік те безвихідне становище, у якому знайшов його Месмер, і як магнетичне лікування позбавило його дивовижним чином застарілого страждання, яке досі не піддавалося жодній лікарській допомозі. І щоб заздалегідь відобразити будь-яке можливе заперечення з боку лікарів, розважливий академічний радник пише: «Якщо хтось скаже, що історія з моїми очима уявна, то я цим задовольнюся й від жодного лікаря у світі не буду вимагати більшого, ніж зробити так, щоб я уявляв себе абсолютно здоровим». Під враженням цього незаперечного успіху Месмер вперше (і востаннє) отримує визнання. 28 листопада 1775 року Баварська академія урочисто обирає його своїм співчленом, «бо вона переконана, що праці настільки видатної людини, яка увічнила свою славу особливим і беззаперечним свідченням неочікуваної й плідної вченості своїми відкриттями, буде сприяти його блиску».