Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Але хворим немає справи до флюїду, вони не питають, «як» і «чому», вони натовпами тісняться, нестримно керовані чутками про новизну, про незвичайність. Незабаром Месмеру доводиться влаштувати у своєму будинку на Заміській вулиці власний магнетичний госпіталь; навіть із інших країн приїжджають хворі з тих пір, як вони почули про знамените зцілення юної дівчини Естерлін і прочитали захоплені вдячні відгуки інших його пацієнтів. Час музики й галантних ігор на повітрі тепер уже минув у будинку 261 на Заміській вулиці; Месмер, який до цих пір практично не користувався докторським дипломом, з ранку до ночі гарячково працює на своїй новій фабриці здоров’я за допомогою жезлів, бакетів і різних хитрих пристосувань. Навколо мармурового басейну в саду, у якому раніше пустували золоті рибки, сидять тепер у замкнутому колі одержимі недугами й ревно занурюють ноги в цілющу воду. Кожен новий день приносить звістки про новий тріумф магнетичних сеансів, щогодини з’являються нові віруючі, бо чутка про дивовижні зцілення просочується крізь вікна й двері; незабаром все місто тільки й говорить про знову відродженого Теофраста Парацельса. Але серед цього успіху одна людина зберігає тверезість – це сам маестро Месмер. Усе ще незважаючи на наполягання друзів, він не наважується остаточно висловитися про цей чудодійний флюїд: лише в двадцяти семи положеннях він невиразно викладає вірну теорію життєвого магнетизму. Але він вперто не погоджується повчати інших, відчуваючи, що сам повинен вивчити спочатку таємницю свого власного впливу.

Тою ж мірою, у якій виграє Франц Антон Месмер у популярності у Відні, програє він у симпатіях серед свого оточення. Усе віденське суспільство, учені та професори, полюб- ляло його, людину багато в чому обізнану, нечестолюбну, багату й водночас гостинну, увічливу й завжди далеку від зарозумілості, – усе це доти, доки він бавився новими ідеями як дилетант-початківець. Тепер, коли Месмер серйозно береться за справу і його своєрідні сеанси породжують сенсацію, він починає раптом відчувати з боку своїх товаришів за фахом, лікарів, якийсь опір, спершу таємний, а потім потроху й відкритий. Даремно запрошує він своїх колишніх колег до себе в магнетичну клініку, аби довести їм, що він оперує не знахарським зіллям і замовляннями, а за допомогою обґрунтованої системи, ніхто із запрошених професорів і докторів не бажає серйозно розбиратися в цих казусних зціленнях. Увесь цей рід терапії за допомогою кінчиків пальців без клінічного втручання, без ліків або прописаних засобів, ці маніпуляції з чарівним жезлом і з магнетизованими цебрами не здаються їм, зрозуміло, занадто серйозними. Поступово Месмер починає відчувати гострий холодок ззовні. «Прийом, влаштований тут моїм першим ідеям, вразив мене холодом», – пише він у ті дні в Мюнхен. Він щиро сподівався, що зустріне з боку великих учених цього міста, яке стало йому рідним, у колишніх своїх друзів по науці й музиці принаймні зацікавлення або критичну увагу. Але, колись дуже товариські, люди науки зовсім не заводять з ним розмову, вони тільки насміхаються й глузують, усюди він наштовхується на упереджене заперечення, що викликає в нього гіркоту. У березні 1776 року він знову повідомляє секретарю Баварської академії, що його ідея «піддалася у Відні внаслідок її новизни майже загальному гонінню», а два місяці потому скаржиться більш гаряче, не занадто добираючи слова: «Я все ще продовжую робити фізичні й медичні відкриття у своїй галузі, але надія на наукове завершення моєї системи на цей момент тим більше неможлива, що мені доводиться постійно мати справу з огидними інтригами. Тут оголосили мене брехуном, а всіх, хто вірить у мене, – дурнями. Так зустрічають нову істину».

Невідворотна доля занадто раннього виступу на світовій арені наздогнала його: безсмертний консерватизм факультетів відчуває в ньому наближення нового пізнання і з обуренням озброюється проти нього. Відразу починається у Відні глухе й напружене бродіння, спрямоване проти його магнетичних сеансів: у французьких і німецьких журналах з’являються, зрозуміло, без підпису кореспонденції з Відня, що висміюють методи Месмера. Але ненависть змушена ще діяти за спиною, бо бездоганна особиста витримка Месмера не дає відповідних приводів для відкритого нападу. Незручно назвати шарлатаном, невігласом, неспроможним знахарем доктора двох факультетів, який ось уже десять років має на своєму дипломі підписи таких авторитетів, як Ван-Смітен і Ван-Гаєн [50] Антон Ван-Гаен (1704–1776) – нідерландський лікар, з 1754 р. займався медичною практикою у Відні, де створив клінічну школу, яка здобула широку популярність. . Не можна також дорікнути йому й у вимаганні грошей, тому що ця багата людина лікує більшу частину пацієнтів абсолютно безкоштовно.