Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Спочатку у Месмера є тільки філософська ідея про світовий флюїд і магніт. Але радіус дії магніту відносно невеликий, це бачить Месмер уже під час перших своїх дослідів. Його магнетична сила поширюється лише на кілька дюймів, і все-таки таємниче передчуття Месмера не зра- дило; він вірить, що в ньому таїться значно більша, ніби прихована потужність, яку можна викликати назовні штучно й підвищити шляхом правильного застосування. Він вдається до серйозних хитрощів. Замість того, щоб накласти на хворе місце одну лише підкову, як той англієць, він прилаштовує своїм хворим по два магніти: один зверху, з лівого боку, інший знизу, з правого, щоб таємничий флюїд пройшов у замкнутому ланцюзі неперерваним через усе тіло й відновив, приливаючись й відливаючись, порушену гармонію. Щоб посилити власний сприятливий вплив, він сам носить на шиї магніт, зашитий у шкіряний мішечок, і, не задовольняючись цим, передає свій флюїд, який випромінює силу, усім іншим предметам. Він магнетизує воду, змушує хворих купатися в ній і пити її, він магнетизує шляхом натирання порцелянові чашки і тарілки, одяг і ліжка, магнетизує дзеркала, щоб вони потім відбивали флюїд, магнетизує музичні інструменти, щоб і в коливаннях повітря передавалася далі цілюща сила. Усе фанатичніше переймається він ідеєю, що можна (як у подальшому з електрикою) передавати магнетичну енергію шляхом проводки, накопичувати в пляшках, збирати в акумулятори. І ось він конструює зрештою сумно відомий «цебер здоров’я», багаторазово висміяну діжку, великий, прикритий зверху дерев’яний чан, у якому два ряди пляшок, наповнених магнетизованою водою, сходяться до сталевої штанги, від якої можна підвести до хворого місця окремі рухливі дроти. Навколо цієї магнетичної батареї влаштовуються хворі, ревно торкаючись один одного кінчиками пальців замкнутим ланцюгом, тому що Месмер на підставі досвіду стверджує, що, пропускаючи струм через кілька людських організмів, він його знову-таки підсилює. Але й експерименти з людьми не задовольняють його, – незабаром кішки й собаки повинні увірувати в його систему; нарешті магнетизуються навіть дерева в месмерівському парку й той водний басейн, у тріпочуче дзеркало якого пацієнти благоговійно занурюють свої оголені ноги, з руками, прив’язаними за допомогою канатів до дерев, у той час, як сам керівник грає на скляній гармоніці, теж намагніченій, щоб за допомогою її ніжних і пружних ритмів зробити нерви більш доступними проникненню універсального бальзаму.

Нісенітниця, шарлатанство, дивакуватість – так реагує сучасний світ із відтінком розчарування або жалю на ці безглузді витівки; тут, дійсно, згадаєш Каліостро [44] Алессандро Каліостро (спр. ім’я Джузеппе Бальзамо; 1743–1795) – знаменитий міжнародний авантюрист, який видавав себе за медика й алхіміка, мага й заклинателя духів. Заснував таємну секту франкмасонства. Користувався великою популярністю в придворних колах Західної Європи й Росії. Викритий у брехні, не раз рятувався втечею з різних країн. Як масон й авантюрист був засуджений в Римі на довічне ув’язнення. та інших цілителів-чародіїв. Перші досліди Месмера застрягають – до чого зайва делікатність? – безпорадно й жалісно в жорстких і засмічених заростях середньовіччя. Нам, нащадкам, звичайно здається порожнім фарсом – переносити силу магнетизму на дерева, воду, дзеркала й музичні інструменти шляхом простого натирання й домагатися при цьому цілющої дії. Але щоб бути справедливим, уявімо собі рівень фізичних знань у ту епоху. Три нові сили збуджують цікавість тодішньої науки, три сили, кожна з яких ще в порі дитинства й кожна – Геркулес [45] Геркулес – римське ім’я Геракла – героя грецької міфології, сина бога Зевса й дружини фіванського царя Алкмени. Наділений величезною фізичною силою, він зробив безліч подвигів. Найбільш відомий цикл оповідань про 12 подвигів Геракла на службі у царя Евріефея. Згідно з переказами, за порадою кентавра Несса дружина Геракла просочила отруйною кров’ю сорочку чоловіка, і той, не витримавши страждань, спалив себе на багатті. Культ Геракла був одним із найпопулярніших в античному світі. у колисці. Завдяки котлу, який винайшов Дені Папен [46] Дені Папен (1647–1714) – французький фізик і винахідник, одним із перших зробив спробу побудувати судно з паровим двигуном. За освітою лікар, працював асистентом у лабораторії Паризької академії наук. Виклав ідею пароатмосферної машини, описав машину з паровим котлом. , завдяки новим машинам Ватта можна було мати перше уявлення про рушійну силу пару, про величезний запас енергії атмосферного повітря, який попереднім поколінням здавався якоюсь пасивною порожнечею, якимось недосяжним, безбарвним світовим газом. Ще десятиліття – й перший повітряний корабель підніме людину над землею; ще чверть століття – й парове судно вперше переможе іншу стихію – водну. Але в той час величезна енергія стисненого або викачаного повітря доступна розумінню тільки в порядку проведення лабораторних дослідів, і настільки ж скромно й боязко заявляє про себе електрика, цей іфрит, тоді ще замкнутий у жалюгідній лейденській банці. Бо що вважається в 1775 році електричним явищем? Вольта ще не зробив свого вирішального спостереження; тільки від маленьких, іграшкових батарей можна отримати кілька ні на що не здатних блакитних іскор і слабкий поштовх в суглоб пальця. Це все, що знає месмерівська епоха про творчу силу електрики, – не більше й не менше, ніж про магнетизм. Але, мабуть, вже в той час невиразне передчуття наполегливо підказувало людській душі, що прийдешнє за допомогою однієї з цих сил, можливо, за допомогою стиснутого пару, можливо, за допомогою електричної або магнетичної батареї, змінить форми світу й забезпечить двоногим ссавцям на мільйони років панування над землею, – передчуття тих, дотепер ще не врахованих мас енергії, які, будучи скуті рукою людини, наповнюють наші міста світлом, борознять небо й передають звук від екватора до полюса за нескінченно малу частку секунди. Гігантська сила полягає в зародку, у крихітних починаннях того часу; це вже тоді відчуває світ, відчуває Месмер; тільки він, на своє нещастя, як принц у «Венеціанському купці» [47] «Венеціанський купець» – комедія англійського поета й драматурга Вільяма Шекспіра (1564–1616), написана ним у 1597 р. і видана в 1600 р. , вибирає з трьох скриньок не ту, яку потрібно, і приковує увагу настороженої в очікуванні вибуху епохи до слабшого елементу, до магніту, – помилка, безперечно, але помилка, зрозуміла у той час.