Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Ні, ця неодноразово обмовлена людина, яку згодом несамовито оббріхували як відщепенця медицини та неосвіченого темного знахаря, цей Франк Антон Месмер – не перший зустрічний, це відчуває кожен під час знайомства з ним. Уже зовнішньо будь-кому в суспільстві впадає в око цей ставний широкочолий чоловік, що мав високий зріст і статечну поставу. Коли він зі своїм другом Крістофом Віллібальдом Глюком з’являється в одному із салонів Парижа, усі погляди зацікавлено звертаються до цих двох німців, синів Енака [37] Сини Енака – згадуваний у Біблії народ велетнів. , що вищі за інших на цілу голову. На жаль, деякі збережені зображення недостатньо повно відтворюють характер його обличчя; однак видно, що воно гармонійно й красиво окреслене, що губи повні, підборіддя округле й щільне, лоб сформований чудово поверх ясних світло-сталевих очей; доброчинна впевненість випромінюється від цього могутнього чоловіка, якому при його невичерпному здоров’ї судилося дожити до похилого віку. Тому помилковим уявляти собі цього великого магнетизера чарівником, демонічним явищем з пекельними блискавками в очах, кимось на кшталт Свенгалі [38] Свенгалі – один із персонажів (гіпнотизер) роману «Трільді» англійського письменника й художника Джорджа Дю Морьє (1834–1896). або доктора Спалланцані [39] Спалащані – лікар, один із дійових осіб новели німецького письменника й композитора Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776–1822) «Піщана людина». ; навпаки, відмінною його рисою, за свідченням усіх сучасників, є безкінечне, непохитне терпіння. Не стільки палкий, скільки повнокровний, завзятий більшою мірою, ніж легкозаймистий, вдумливо спостерігає цей міцний шваб за навколишніми явищами; і подібно до того, як він проходить через кімнату, широко розставивши ноги, важким, твердим і розміреним кроком, так й у своїх дослідженнях іде він повільно й упевнено від одного спостереження до іншого, повільно, але непохитно. Він мислить не сліпучими чи блискучими спалахами, але обережними, у подальшому незаперечними твердженнями, і жодне протиріччя, жодне засмучення не порушать його спокою. У цьому спокої, у цій непохитності, у цьому великому й наполегливому терпінні й полягає власне геній Месмера. І тільки завдяки його надзвичайно скромній витримці, його ввічливій, не сповненій честолюбства манері пояснюється той історичний курйоз, що людина, яка користується у Відні одночасно і авторитетом, і багатством, має тільки друзів і жодного ворога. Повсюди звеличують його знання, його невибагливий, симпатичний характер, щедру руку і щедрий розум: його душа, як і його відкриття, проста, благотворна й піднесена. Навіть його колеги, віденські лікарі, цінують Франца Антона Месмера як чудового медика, правда, лише до того моменту, коли він, набравшись сміливості, піде власним шляхом і без схвалення факультету зробить відкриття світового значення. Тоді загальним симпатіям раптом настане край і почнеться боротьба не на життя, а на смерть.

Улітку 1774 року якийсь знатний іноземець проїжджає з дружиною через Відень; дружина, яка раптово відчула різі в шлунку, звертається до відомого астронома, єзуїтського патера Максиміліана Гелла з проханням приготувати для неї з метою лікування магніт у зручному для користуванні вигляді, який вона могла б покласти собі на живіт. Бо ту обставину, що магніту властива особлива цілюща сила – дещо дивне для нас припущення – вважали в магічній і симпатичній медицині колишньої пори справою безперечною. Ще в старовину проявляли постійний інтерес до своєрідної «поведінки» магніта. Парацельс називає його згодом «монархом усіляких таємниць», – бо цей відщепенець серед неорганічної природи виявляє зовсім особливу властивість. У той час як свинець і мідь, срібло, золото, олово й звичайне, так би мовити, залізо не мали власного буття, підкоряються силі тяжіння, цей один і єдиний елемент виявляє якусь натхненність, самостійну активність. Магніт владно притягує до себе інше, мертве залізо, він, як єдиний суб’єкт серед суцільного оточення об’єктів, здатний виражати щось подібне до особистої волі, і його владна звичка мимоволі викликає припущення, що він підпорядковується іншим, не земним (можливо, астральним) законам світобудови. Водій кораблів і наставник тих, хто втратив дорогу, він, будучи насаджений на вістрі, безпомилково звертає свій залізний перст до полюса, і дійсно здається, що в межах земного світу він зберіг спогад про своє метеорологічне походження. Такі особливості одного-єдиного металу повинні були, природно, надати свого магічного впливу, перш за все, на класичну натурфілософію. Оскільки розум людський незмінно схильний мислити аналогіями, то лікарі середньовіччя приписують магніту симпатичну силу. Протягом століття займаються вони випробуваннями: чи не може він притягувати до себе, на кшталт залізної тирси, також і хвороби з людського тіла. А там, де сфера темного, туди негайно ж із цікавістю проникає світлим своїм совиним поглядом допитливий розум Парацельса. Його хитка фантазія, деколи оманлива, а часом геніальна, без жодних вагань перетворює неясне сподівання попередників в патетичну впевненість. Його легкозаймистому розуму бачиться відразу ж беззаперечним, що поряд з «амброндальною», що діє в бурштині силою (тобто, з ще не отриманою ніяких прав на громадянство електрикою), сила магнетизму свідчить про наявність в землі, в «адамовій матерії» особливої, астральної, пов’язаної з зірками субстанції, і він відразу ж зараховує магніт до списку непогрішних цілющих засобів. «Я стверджую ясно й відкрито, на підставі проведених мною дослідів з магнітом, що в ньому прихована таємниця висока, без якої проти безлічі хвороб нічого зробити неможливо». І в іншому місці він пише: «Магніт довго був в усіх на очах, і ніхто не подумав про те, чи не можна його в подальшому використати і чи не володіє він й іншою силою, окрім притягання заліза. Шолудиві доктора часто тикають мене носом, що я не йду за древніми; а чому мені йти за ними? Усе, що вони наговорили про магніт, – ніщо. Покладіть на ваги те, що я про нього сказав, і судіть. Якби я сліпо слідував за іншими і сам не ставив дослідів, то я знав би тільки те, що знає кожен мужик, – що магніт притягує залізо.