Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

У цій запеклій авангардній сутичці за нову психотерапію Месмер абсолютно самотній. Його учні, помічники ще на півстоліття, на ціле століття від нього відстали. І самотність трагічно посилюється: у цього воїна немає навіть такого панцира, як повна впевненість у собі. Бо Месмер відчуває тільки правильний напрям, дороги він ще не знайшов. Він відчуває, що стоїть на правильному шляху, відчуває, що випадково опинився в гарячій близькості від таємниці, великої й плідної таємниці, і знає також, що сам не здатний вирішити її й розкрити до кінця. І приголомшує те, що людина, яку легковажні чутки майже століття поливали брудом як шарлатана, просить сприяння й допомоги саме у лікарів, своїх товаришів; подібно до того, як Колумб [28] Христофор Колумб (1451–1506) – мореплавець, родом із Генуї. У жовтні 1492 р. вирушив у плавання до східних берегів Азії. 12 жовтня відкрив острів Сан-Сальвадор, поклавши початок відкриттю Америки. перед своїм відплиттям блукає від одного королівського двору до іншого зі своїм планом морського шляху до Індії, так і Месмер звертається то до однієї, то до іншої академії і просить зацікавлення і сприяння своїй ідеї. І в нього, як у його великого побратима, на початку шляху закрадається помилка, бо він цілком зачарований середньовічною мрією про дивовижний склад ліків; Месмер вважає, що своєю магнетичною теорією він відкрив засіб, який може зцілювати абсолютно все, цю вічну Індію старовинного лікарського мистецтва. Насправді ж він давно вже, сам того не усвідомлюючи, відкрив набагато більше, ніж нову дорогу; він, як Колумб, знайшов цілий материк науки – психотерапію з її незліченними архіпелагами й ще не дослідженими країнами. Бо всі ці, тільки тепер відкриті країни нової психіатрії – гіпноз і навіювання, Християнська наука і психоаналіз, навіть спіритизм і телепатія розташовані на тому новому континенті, який відкрив цей трагічний одинак, сам не знаючи того, що ступав на іншу, чужу медицині частину земної кулі. Інші обробили його сфери й зібрали жнива там, де він кинув у борозни насіння, інші насолоджувалися славою у той час, як його ім’я піддається наукою ганебному забуттю разом з іменами усіляких єретиків і базік. Його сучасники порушили проти нього судову справу й винесли йому обвинувальний вирок. Настав час поквитатися з його суддями.

У 1773 році Леопольд Моцарт-батько пише своїй дружині в Зальцбург: «Останнім часом я майже не писав, тому що в нас був великий концерт у знайомого Месмера по Заміській вулиці, у саду. Месмер дуже добре грає на гармоніці міс Девіс [29] Гармоніка міс Девіс – старовинний музичний інструмент, складався з набору скляних стаканчиків, наповнених водою, які давали мелодійне звучання при дотику до їхніх країв вологими пальцями рук. Міс Меріенн Девіс (1744–1792) – відома свого часу виконавиця, яка виступала з концертами на скляній гармоніці по всій Європі, особливо великий успіх здобула у Відні, при дворі Марії-Терезії. , він у Відні єдиний вчився цьому, і в нього набагато кращий скляний інструмент, ніж був у самої міс Девіс. Вольфганг теж грав на ньому». Як бачимо, вони добрі друзі: віденський лікар, зальцбурзький музикант і його знаменитий син. Уже за кілька років до того, коли недоброї пам’яті директор придворної опери Афліджіо (скінчив потім на галерах), незважаючи на імператорський наказ, не захотів поставити першу оперу чотирнадцятирічного Вольфганга Амадея «Проста витівка», у справу втручається з більшою, ніж в імператора й двору, сміливістю музичний меценат Франц Антон Месмер і надає свій невеликий заміський театр для виконання німецької музичної п’єси «Бастьєн і Бастьєнна», заслуживши собі таким чином поряд зі славою в іншій галузі неминущу в історії честь – бути хрещеним батьком першого оперного твору Вольфганга Амадея Моцарта [30] Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи, музикант універсального обдарування. Переосмислив і збагатив усі сучасні йому музичні жанри. . Цієї дружби маленький Вольфганг не забуває: у всіх листах говорить він про Месмера, найохочіше проводить час у гостях у свого «милого Месмера». І коли в 1781 році молодий композитор переїжджає на постійне місце проживання до Відня, він у поштовій кареті просто від застави йде в найближчий для нього будинок. «Пишу це в месмерівському саду по Заміській вулиці», – так починається його перший лист до батька від 17 березня 1781 року. І в «Так всі роблять» він згодом створив своєму вченому другу відомий гумористичний пам’ятник. Ще звучить і, мабуть, і в століттях супроводжуватиме вірші про Франца Антона Месмера жвавий речитатив: