Stefan Zweig - Месмер. Бейкер-Едді. Фройд. Лікування і психіка

Книга ця задумана зовсім не як систематична історія всіх психічних методів лікування. Мені дано лише втілити ідеї в образах. Розповісти про те, як думка росте в людині й потім проростає через неї у світ, – така картина із сфери духовно-душевного життя ясніше, так мені здається, відобразить ідею, ніж якийсь історико-критичний нарис. Тому я обмежився тим, що вибрав трьох людей, які, йдучи самостійними й навіть протилежними шляхами, втілили в життя на сотнях тисяч людей ідею лікування духом: Месмер – навіюванням зміцнює волю до здоров’я, Мері Бейкер-Едді – формує екстатикою потужну віру, Фройд закликає до самопізнання й до позбавлення власними силами психічних конфліктів, які пригнічують сферу підсвідомого. Особисто я не випробовував жодного із цих методів ні як лікар, ні як пацієнт; з жодним із них мене не пов’язує ні фанатизм переконання, ні почуття особистої вдячності. Таким чином, стаючи до цієї праці виключно з міркувань образотворення, я сподіваюся залишитися незалежним і, відображаючи Месмера, не стати месмеріанцем, зображуючи Бейкер-Едді, – послідовником Християнської науки, і, змальовуючи Фройда, – запеклим психоаналітиком. Я цілком усвідомлюю, що кожне вчення могло стати дієвим лише шляхом доведення до крайності ідеї, яка в ньому міститься; що кожне дає різко витончену форму, доповнюючи її новими тонкощами, але, погоджуючись із Гансом Саксом [17] Ганс Сакс (1494–1576) – німецький поет, який написав понад 500 поем і віршів. Брав участь у реформаторському русі в Німеччині. Оспівав починання Лютера, який виступив проти католицького духовенства. Його «Тлумачення однієї давньої гравюри в поетичній спадщині Ганса Сакса» було використано Гете при роботі над «Фаустом». , «я не вважатиму це помилкою». Вирішальним для будь-якої ідеї є не те, як вона реалізовується, а те, що вона в собі містить; не що вона собою представляє, а що вона дає. За влучним висловом Поля Валері [18] Поль Валері (1871–1945) – французький поет. Опублікував філософсько-художній твір «Вечір з паном Тестом» (1896), кілька збірок віршів, а також есе, присвячені живопису, архітектурі, творчості Стендаля й Бодлера. Творчість Валері характеризується насиченістю символічних образів, всіляких метафор й алегорій. , «крайність сповіщає світу його ціну, лише середній рівень – стійкість».

Зальцбург, 1930

Протягом століття Франц Антон Месмер, цей Вінкельрід [20] Арнольд Вінкельрід – народний герой Швейцарії. Згідно з переказами героїчно загинув у битві під Земпахом 1386 р., забезпечивши перемогу швейцарців у боротьбі за звільнення країни від влади австрійських Габсбургів. сучасної психотерапії, займав місце на ганебній лаві шарлатанів і шахраїв поруч із Каліостро, графом Сен-Жерменом, Джоном Ло [21] Джон Ло (1671–1729) – французький фінансист, родом із Шотландії. У 1716 р. заснував приватний банк, який у 1720 р. був перетворений на державний. У 1717 р., ставши міністром фінансів, пустив в обіг паперові гроші, не забезпечені золотом і сріблом. У зв’язку з інфляцією й обуренням, яке піднялося проти нього, втік до Брюсселя, потім – до Венеції, де й помер. й іншими авантюристами тієї епохи. Даремно суворий одинак серед німецьких мислителів протестує проти ганебного вироку університетської науки, марно звеличує Шопенгауер [22] Артур Шопенгауер (1788–1860) – німецький філософ, один із представників ірраціонального напрямку в західноєвропейській філософській думці. Автор двотомної праці «Світ як воля й уявлення», у якій виклав своє розуміння взаємозв’язків між простором і часом, волею до життя і її різноманітними формами об’єктивації, несвідомими потягами й свідомою діяльністю людини. месмеризм як найзмістовніше, з філософської точки зору, з усіх відкриттів, хоча б навіть воно ставило часом запитань більше, ніж відповідало на них. Але забобонність важче спростувати, ніж будь-які інші судження. Погана слава поширюється без перевірки, і ось один з найбільш сумлінних німецьких дослідників, відважний і самотній мандрівник, який ішов на світло і на блукаючі вогники і вказав дорогу новітній науці, уславився двозначним фантастом, підозрілим мрійником; і ніхто не завдавав собі зайвого клопоту перевірити, скільки істотних, світового значення перспектив виникло з його помилок і давно вже подоланих крайнощів. Трагедія Месмера в тому, що він прийшов занадто рано і занадто пізно. Епоха, коли він виступив, саме тому, що вона так величаво пишалася розумом, повністю позбавлена будь-якої інтуїції: це (знову за Шопенгауером) – надрозумна епоха просвітництва. За темною свідомістю побожного середньовіччя, що жило в неясних сподіваннях, з’явилася поверхова свідомість енциклопедистів [23] Енциклопедисти – французькі філософи-просвітителі, письменники, вчені (Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Кондільяк, Монтеск’є, Руссо і багато інших), які створили з ініціативи Д. Дідро і Ж. Л. д’Алам- бера багатотомну «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (1751–1780) і здійснили величезний вплив на умонастрої мас напередодні Великої Французької революції (1789–1794). , цих усезнайок – так точно за змістом слід було б перекласти це слово – грубоматеріалістична диктатура Гольбахів [24] Поль Анрі Гольбах (1723–1789) – французький філософ-просвітитель, один із авторів «Енциклопедії», виступав з критикою релігійного світогляду й феодальної форми власності. , Ламетрі [25] Жульєн Офре де Ламетрі (1709–1751) – французький філософ, лікар. За антирелігійну спрямованість його книги «Природна історія душі» (1745) і «Людина-машина» (1747) зазнали публічного спалення. , Кондільяків [26] Етьєн Бонно де Кондільяк (1715–1780) – французький філософ-просвітитель, член Французької академії, один із основоположників асоціативної психології. У двотомному «Трактаті про відчуття» (1754) розвинув сенсуалістичну теорію пізнання, згідно з якою відчуття людини розглядаються як основа знань про світ. , якій всесвіт уявлявся цікавим, але механізмом, який потребує покращення, а людина – всього лише курйозним мислячим автоматом. Повні самовдоволення, бо вони вже не спалювали відьом, визнали добру стару Біблію нехитрою дитячою казкою й вирвали у Господа Бога блискавку за допомогою громовідводу [27] Громовідвід – блискавичник, винайдений американським вченим, публіцистом і державним діячем Бенджаміном Франкліном (1706–1790). Франклін – один із авторів Декларації незалежності (1776) й Конституції США (1787). Виступав проти релігійного догматизму, за віротерпимість, свободу совісті й «природну релігію», що обмежує функції Бога актом створення світу. Франкліна, – ці просвітителі (і їх убогі німецькі послідовники) оголосили безглуздими вигадками все, чого не можна схопити пінцетом і вивести із потрійного правила, вимітаючи таким чином разом з марновірством навіть найменше зернятко містики з прозорого, як скло (і, як скло, ламкого), всесвіту свого філософського словника. Те, чого не можна було проаналізувати за допомогою математики, вони у своїй жвавій зарозумілості визнали примарним, а те, чого не можна осягнути органами почуттів, не тільки нікчемним, а й просто неіснуючим.