Юрий Рогоза - Невиконане замовлення

/ тут я згадав!

АНАНАСИ В ШАМПАНСЬКОМУ!

— Хвилинку, пані Юльо! (як я тільки міг забути!!?). — Баланда?.. Та я як зараз пам'ятаю — телеканали наперебій, боячись запізнитися, показували три дні підряд список продуктів, який Ви в тюрму замовляли!.. Хіт тижня був — Тимошенко у камері їсть сьомгу, профітролі, усякі ананаси…

— Так, — кивнула пані, — хороший був хід. Підлий, але талановитий… Це не Долганов вигадав, він так не вмів… Явно трудився хтось із запрошених спеціалістів. УЯВІТЬ собі — сидить яка-небудь людина вдома, перед телевізором і думає: "От же ж сволота ця Тимошенко! Я собі на свободі не можу хліба купити, а вона в тюрмі рябчиків їсть!" Дуже підлий обман. Але тоді, в СІЗО, я нічого про це не знала. І була розчулена до сліз тим, що в'язні знову ж таємно підкладали мені в миску хоч щось, за тюремними мірками, смачне..

СВЯТО

— Але найщасливішим моментом у тюрмі, якщо так взагалі можна говорити, було 8-е березня, жіночий день. І люди прийшли мене привітати. Тисячі людей…

— Як прийшли?! В тюрму?..

— Звісно, ні. їх ніхто б не пустив. Просто я почула, як безліч голосів разом повторюють: "Юля, Юля!", припала до решітки… І тут у небо злетіла хмарина повітряних кульок, до кожної на нитці була прив'язана квітка чи плакат "Поздоровляємо!". Я могла бачити їх тільки здалеку, але більш дорогого подарунка на жіноче свято не мала ніколи… Це був єдиний раз, коли я заплакала в тюрмі… — Тимошенко опам'яталася. — Тільки не кажіть нікому, добре?..

Даруйте, пані Юльо, скажу. Надто це красиво і по-людськи… Шкода, не було в тому тюремному небі випущеної мною кульки…

ОБРАЗА

— Найбільш образливе, — почала пані Юля, і я нагострив вуха, — це те, що навіть тяготи, які довелося мені пережити, допомагають Кучмі з його оточенням робити з

мене злочинницю… Вони ж сподіваються, що люди не підуть за "скомпрометованим політиком"… Телеканали хором кричать про кожну несправедливу кримінальну справу, заведену проти мене. Я розумію, що це зона брехні. Але зараз, коли всі ці кримінальні справи розвалюються одна за другою, причому закривати їх змушена сама ж прокуратура під тиском суду з формулюванням "за відсутності складу злочину, чому продажні телеканали про це не кричать так само дружно, як кричали про відкриття кримінальних справ? Чому людям не повідомляють, що всі обвинувачення стосовно російської, української контрабанди з мене цілком зняті? От про це людям не сказав ніхто. Хоча в таких випадках заведено вибачатися — звинуватили ж на замовлення, брехливо, несправедливо… А виходить, що голі звинувачення залишаються в пам'яті людей, а виправдання — ні.

/ знову (вкотре) спливло в голові давнє, здавалося б, давно забуте. У райончику, де я жив з батьками (років шість мені було), проживав величезний добродушний дядько Данило. Якось приїхала міліція (всі, ясна річ, збіглися подивитись) і, скрутивши Данила, засунули його у "воронок" і повезли. А людям об'явили, що затриманий Данило як підозрюваний у вбивстві. Мовляв, хтось бачив його на місці злочину, чи ще щось у такому роді…

Так от. Данилові пощастило. Майже одразу спіймали справжнього вбивцю, Данила випустили, навіть вибачилися (не по телевізору, звичайно, так і про арешт всій країні не повідомляли ж). До того ж, як заведено, прийшов дільничний міліціонер, пояснив усім, що помилка вийшла, невинну людину два дні у камері протримали… Наче все зрозуміло. Та от тільки з того дня стали всі побоюватися цього милого чоловіка велетенського зросту. І нам, дітлахам, суворо-пресуворо наказали його боятися. І ми боялися…

Легко зробити з людини злочинця, так, пане президенте? Обвинуватити кілька разів несправедливо, а там люди все самі додумають…

ДУША (казка про королівського суддю)

Пам'ятаєте, я обіцяв собі й вам, що обов'язково з'ясую історію звільнення і виправдання пані Юлі? Я, звичайно ж, випитав, і зараз розкажу її вам у вигляді казки. Чому у вигляді казки? Самі зрозумієте.

Так ось, в якомусь царстві, у тоталітарній державі жив-був королівський суддя. Він не був чесною людиною — хіба чесний може бути суддею у тоталітарній державі, самі подумайте? Суддя вірно служив своєму королю-тирану, часто посилав на плаху невинних або виправдовував злочинців. Така у нього була робота. Він не повинен був бути справедливим. Він повинен був виконувати королівські укази. Так повинні діяти судді у деяких царствах… Король любив свого суддю за слухняність і нагородив його мішками золотих монет і багатьма нагородами — стільки нагород не отримували навіть безстрашні лицарі на війні.