Юрий Рогоза - Невиконане замовлення

Ох, як би стрепенувся я, застільний вільнодумець і стихійний демократ, при цих словах десять років тому! Та й п'ять-шість теж! Лідер! Скажіть ще — фюрер!.. Досить нам "батьків націй і народів"! Наїлися!

Але зовсім недавно — ще до знайомства з пані Юлією — якось раптом зрозумів я з подивом, що губить нас якраз замаскована під справжню демократію (тобто, владу народу) система. Що дуже вже хитро підрихтували її під свої інтереси люди бездушні й жорстокі. Уркагани у білих сорочках. І врятувати Україну (я тоді навіть трохи злякався від такої наче "недемократичної" думки) може

зараз тільки лідер — відважний, компетентний, котрий не боїться приймати рішення і дивитися народу в очі. Був же у турків Лтатюрк, у американців — Рузвельт, у поляків — Валенса… Та й ґКаннаД'Арк у французів була —

й а «Г

хоч І середньовічний приклад, а красивий І чесний… І врятували вони свої країни, було діло…

— Різні держави переживали дуже різні періоди у своїй історії, — ніби прочитала мої думки пані Юля. — Але завжди під кінець з'являлася сила під керівництвом лідера, яка брала на себе владу і відповідальність і виводила ці країни з кризи.

"Добре, якби в Україні це так само вийшло зараз, а не років через сто, — промайнуло в голові. — Своїми очима побачити хочеться…

А БАТЬКІВЩИНА — ОДНА

/ все ж таки закон жанру вимагав чергового хитрого питання.

— Здивуєтеся, але я з Вами згоден, пані Юльо. А як же бути з "Батьківщиною", Вашою партією? Ви ж від неї не відмовляєтеся, не виступаєте як самостійний лідер?

— Говорячи про потребу лідера, я не хотіла агітувати за тоталітарність і культ президента — до схожої ситуації нас як раз успішно підводить "демократ" Леонід Кучма… Якщо пам'ятаєте, я раніше говорила про роль "команди", необхідної будь-якому, навіть самому чесному і грамотному керівнику. А що стосується "Батьківщини", то сьогодні це — особлива партія.

— ???

— Зараз люди сприймають політичні партії як фірми, як комерційні компанії, куди вони приходять, наче на службу — виконати замовлену роботу і одержати високу зарплату. Ну, а

якщо пощастить, то й піднятися службовими сходами — до великих грошей, дач, інших радостей…

— А в "Батьківщині" не так?

— Якщо в підтримувані владою партії люди приходять ради придбання чогось, то в "Батьківщину", швидше, втрачаючи все — наперекір шансу "ухопити", вислужитися, часто ризикуючи достатком своїх сімей… Але ж приходять і приходять!

— А як би Ви сказали — чому?

— Люди починають розуміти, що треба поборотися за свою країну, за свій народ. Та й за самих себе — в зруйнованій країні не можна бути благополучною людиною. Як не можна побудувати міцний дім на гнилому фундаменті…

Я засумував від цих слів. Я ж, лоб здоровий, усе граю в удачу, радіючи своєму відносному благополуччю. Та і не я один такий…

ДВА СЛОВА НА БУКВУ "Ф"

З "Батьківщиною" мені, взагалі-то, і так все зрозуміло було. Не прийдуть люди працювати до опальної й оббреханої Тимошенко у пошуках легкого заробітку і казенних дач… Та й назва сама у цієї партії тепла і сильна. Правильна для країни, доля якої вирішується. У мене з іншим громадським утворенням, з розумінням і прийняттям його, глибокі проблеми були.

— "Батьківщина" — це здорово, пані Юльо. А ФНП Ваш, тобто Фронт національного порятунку? Хороше місце словом "фронт" не назвуть. Екстремізмом трохи пахне, войовничими маршами… А народ же наш. — мирний, до насильства відчуває огиду. Ні, я, звісно, по собі суджу, але ж і я сам — не норвежець і не узбек…

Вона подивилася на мене уважно і — дивна річ, прочитав я думки пані Юлі, хоча телепатією не займаюся.

"Ти~то не узбек, але судиш по собі, ситому, талановитому, сімейними та іншими проблемами не замученому… Але ж Україна — це не Хрещатик, де ти любиш посидіти теплими вечорами за чашкою кави під деревами з лампочками. Це — величезна країна, колись золота, а тепер понуро-нужденна і майже позбавлена віри… Стогне від злиднів — без грошей, без тепла і світла!.."

Звичайно ж, вона, пані Юля, вголос цього не сказала. Мені й телепатичного контакту вистачило з верхом, щоб почервоніти та на стільці посоватися.

— Так, українські люди прекрасні у своєму мудрому миролюбстві… — промовила вона. — Але, знаєте, всякому терпінню настає кінець. Недавно кілька молодих хлопців — не з демонстрацією, ні, просто так — по вулиці гуляли у своєму містечку. І йшла їм назустріч жінка середнього віку в оранжевому жилеті — чи то прибиральниця вулиць, чи то ремонтниця. І була вона сивою та чемною, з добрими очима. Зупинила хлопців і — знаєте, що сказала? "Годі вже вам гуляти, хлопці, час автомати брати…" Люди доведені до краю, а недарма ж кажуть, що "найстрашніше у світі — це гнів доброї людини"… Ось так.