Юрий Рогоза - Невиконане замовлення

— Ставши професійним політиком, я зрозуміла, що це була б катастрофа, — вона задумалася, — Втім, я бачу, набагато більшою катастрофою є нинішнє правління Кучми, що обставив себе натовпом маленьких "кучм" — не таких помітних, але жадібних і жорстоких, котрі безперервно відривають

..смачні шматки від нашої ледве живої Батьківщини…

І НІХТО НЕ ДОВІДАЄТЬСЯ…

Після розмови про Лазаренка мене наче обпалила думка — гостра, нещадна у своїй несправедливості — адже влада може вигадати й озвучити будь-яку брехню про пані Юлю!!! Причому упевнено і безкарно. Стомлений робітник увечері що робить — та телевізор включає! А там — портрет 'принцеси-бандитки" у всій красі! І немає у людини ні сил, ні бажання, ні можливості перевірити — правду йому кажуть чи поливають грязюкою чисту й сміливу жінку. І не просто жінку — політика, який може засмальцьовану долю цього робітника зробити світлою і радісною!..

Прорвало мене, одним словом.

— Пані Юльо! Ви ж так ніколи не переможете ні на яких виборах! Вам на екран треба!.. Вас не я на дачній веранді чути повинен, а мільйони й мільйони, народ український!..

І знову мене вразив її спокій. Цього разу з початку

навіть розізлив. V — Телеканалів, незалежних від Кучми і його оточення,

немає. Для мене ця форма спілкування з людьми, на жаль, майже недоступна. Один раз, коли я ще працювала в уряді,

мене мали б показати у відомій програмі "Саме той", знаєте, напевно… Так ось, вірний кучміст Долганов подзвонив "шефу", і той йому (я потім про це випадково довідалася) відповів коротко і ясно: "Ти краще тричі підряд Симоненка, Вітренко і Мороза покажи, хоч усіх разом, ніж її хоч раз, усьок?" — пані Юля усміхнулася з легкою гіркотою у погляді. — Долганов, звичайно ж, "усьок", шлях на телебачення — будь-яке — був для мене закритий раз і назавжди.

— / Ви так спокійно про це говорите? — я майже бісився.

— Знаєте, я спершу теж дуже сильно переживала те, що мене намагаються примусово ізолювати від людей. А потім зрозуміла — нічого у "них" не вийде. Ясно, що дати мені вільно говорити по телебаченню, для Кучми і "спільників" — значить добровільно піти під суд за свої знущання над народом і грабіжництво без міри. Але — ось що мене заспокоїло — хоч де б я була, чую від людей теплі слова підтримки і надії… Після таких зустрічей я особливо гостро відчуваю, що не можу не виконати свій обов'язок, не можу відступити ні на один крок… І дарма влада думає, що кольоровою рекламою (її, до речі, запрошені з-за кордону спеціалісти роблять, цікава деталь, правда?) можна вічно морочити голову десяткам мільйонів. Не повірите — я навіть у тюрмі відчула віру людей. А там, здавалося б, не найкраще місце, так?

Дякую, пані Юльо. Дякую. Ви самі заговорили про тюрму — жахливе місце, від якого зарікатися не можна, але в якому опинитися — не дай Бог! Тепер я вже не зможу не запитати Вас про нього, хоча навіть у мене, чужої людини, стискається болем серце, коли уявляю Вас у камері, де панує холод та важке повітря. Великі виразні очі Олександра я в цю хвилину малодушно намагався не згадувати…

ПЕРЕКУР

Але спершу я все-таки перекурив у студеному й нічному (хоча — не такому вже й нічному, просто темнішає рано) дворику дачі. Сосни за парканом розгойдувались і шуміли під холодним, передзимовим уже, вітром. Я кутався в куртку, звично затягуючись некорисним ароматним димом…

Від непогоди і передчуття великих, справжніх уже холодів, особливим теплом та затишком віяло від жовтих віконець дачі. І дивився я на пані Юлю, яка говорила з кимось по телефону, крізь квадрати дерев'яної рами, планки якої навхрест перетиналися. Але хоч як я себе провокував, не викликали ці вікна асоціацій з тюрмою, надто вже були людяними і домашніми. Досить гратися, писака, — сказав я собі. Все одно ти просто час тягнеш. Вона там БУЛА. А тобі, бачиш, навіть слухати неприємно, чистоплюю! Я загасив сигарету у взятій зі столу попільничці і переступив поріг — до тепла і світла…

ПРО ЗАСТІНОК

— Тюрма, звичайно, дуже страшне місце, — як завжди неголосно заговорила пані Юля, і я приготувався до описів казематних жахів, що холодять кров, але — вже не в перший разі — помилився. — Аюди знаходяться у зовсім нестерпних умовах. Звичайно, там вистачає далеко не святих. Але більшість затриманих потім, після суду виявляться невинними. Чому вони тоді сидять у жахливих середньовічних умовах роками? Роками! Без надії на справедливість. Без милосердя і яких-небудь вибачень, коли бувають помилки. Серед них багато дітей. (До речі, дитячий тюремний корпус з'явився при Леоніді Кучмі і серед тутешнього люду так і