Юрий Рогоза - Невиконане замовлення

— А як складалися Ваші стосунки?

— Коли я як керівник корпорації ЄЕСУ вирішувала на державному рівні питання ліквідації боргів України перед Росією за природний газ, ми, звичайно ж, зобов'язані були з ним співпрацювати як з прем'єр-міністром. Власне кажучи, і з ним, і до нього, і після нього по цій проблемі співпрацювали всі: прем'єр-міністри, президенти і всі приватні корпорації, які займалися погашенням газових боргів. І всі, крім нашої корпорації, — без успіху.

Так от, не хочу брехати — хватка і енергія Лазаренка вражали. Мені і моїм товаришам навіть почало здаватися, що він — сильний союзник у боротьбі за квітучу Україну. Та ілюзії були недовгими. Дуже скоро нам стало зрозуміло, що його методи керівництва країною для нас не підходять. І наша команда вся повністю вийшла з партії "Громада" задовго до падіння Лазаренка.

— Але Ви ж мали з ним спільний бізнес? Були партнерами? Навіть підозрюють, що Ви давали йому хабара.

— Це все брехня. Я не буду виправдовуватись, а наведу протест Верховного Суду на незаконні дії генеральної прокуратури проти мене. Цей протест підписаний 12 квітня 2001 року особисто Головою Верховного Суду Віталієм Бойком. Цитую: Сформульоване звинувачення виключає кваліфікацію дій по частині 2 статті 170 Карного Кодексу України". Для інформації: стаття 170 передбачає відповідальність за дачу чи отримання хабарів, в даному разі мова йде про мій нібито комерційний зв'язок із Павлом Лазаренком.

Це факти. Опустити політичного конкурента у сфабриковану грязюку у нашій країні — діло однієї секунди. Зараз я борюся за своє чесне ім'я в судах, які почались з моєї ініціативи. Але про це підконтрольним владі засобам масової інформації розказувати заборонено.

Я вкінець перестав хоч щось розуміти.

— Пані Юльо, засоби масової інформації хором довго пояснювали людям (і пояснили!), що Ви — права рука Павла Лазаренка, його "спільниця", "подільниця", спадкоємиця і взагалі…

— Отож, непогано придумано. Коли Кучма вирішив знищити свого друга і конкурента Павла Івановича, то навіть не уявляв, яким несподівано корисним для нього буде добротно зроблене "офіційне корупційне пугало" Аазаренка. Скільки корисних функцій зможе воно виконувати особисто для Кучми. Коли керівна верхівка хоче когось знищити як політичну фігуру, телеканали "інформують" про її "зв'язки з Лазаренком". Навіть соціаліста Мороза кучмівські політтехнологи намагаються пов'язати з Павлом Івановичем. Що називається — повний абсурд… Насправді ж з ним був пов язаний — і дуже тісно й давно — сам президент…

— Чому ж тоді "вирішив знищити"?

— Це ще простіше, — схоже, я проходив політичний лікбез, 'ліквідацію безграмотності". — В якийсь момент

Кучма і оточення зрозуміли, що Лазаренко хоче і зможе сам стати президентом України. Смішно…

— Було б смішно, якби не було так сумно…

— Я про інше: смішно, що така хитра людина, як Лазаренко, не зрозумів, що підписує сам собі вирок: Леонід Кучма "со товарищі" могли пробачити йому все — бездарний розвал економіки країни, продаж цілих "шматків" України, це для них звична щоденна справа, та що завгодно!.. Але тільки не спробу, навіть саму думку про президентство!.. Як кажуть — осквернив святе!.. Ну, а "пристібнули" мене до його швидко зробленого іміджу злодія і державного злочинця, щоб спробувати убити мене політично… Я не Павло Лазаренко, у мене немає особистих грошей на валютних рахунках, у мене нема і не було нечесного бізнесу. Мене нема за що судити і звинувачувати. Тому можна лише "притуляти", "пристібати" штучно до чужих гріхів. І намагатися таким чином відсторонити від політики.

Намагатися? Та я не те, що думав — і не сумнівався майже, що Лазаренко і Тимошенко — спільна зграя!.. Таки вдалося їм, телевізорам нашим, запрягти до одного воза "коня" і "трепетную лань".

— Тому Кучма й боїться, як вогню, американського суду над Павлом Лазаренком. Про кого, про кого, а про Леоніда Даниловича, його "сім'ю" і про вкрадені у народу мільярди Лазаренко розказати може. Тим більше, ображений він на "друга дитинства", який став зрадником…

— Але тоді ж усе й спливе на поверхню!

— Тоді спливе, — спокійно і невесело кивнула Тимошенко. — А поки що багато хто у наш міфічний "зв'язок" повірив. Ось Ви, наприклад…

А крити було ж нічим… Добре, знову запитання підвернулося. Несподіване, хороше запитання.

— Пані Юльо, а ось Ви сказали, що у Лазаренка хватка

і енергія були. Можливо, думаючи про свою кишеню, він підняв би країну — хоча б тому, що у багатого народу вкрасти можна більше, ніж у бідного? Якби тоді став Лазаренко президентом, добре це було б для України чи ні? Пані Юля підняла на мене серйозні очі-каштани: