Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 3. Листування. Держ. вид-во України, 1929. С. 291.

Там само. С. 295.

Там само. С. 291.

Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 3. Листування. Держ. вид-во України, 1929. С. 291.

Там само.

Письмо Кулиша к Шевченко от 1 февраля 1858 г. Отрицательное отношение «русских редакций» к прозе Шевченко нуждается в несомненном коррективе. Известна легенда о том, что «вся русская печать» встретила выход «Кобзаря» глумлением, вошедшая в литературу о Шевченко с лёгкой руки первого биографа поэта (?) М. Чалого. Легенда эта была давно рассеяна советскими филологами. Отрицательный отзыв «Библиотеки для чтения» и «Сына отечества» были уравновешены положительной оценкой «Литературной недели» и «Отечественных записок». (Примітка М. С. Шагінян.)

Листи до Тараса Шевченка. С. 119.

Николай Николаевич Данилевский (1822 – 1885) – русский публицист, естествоиспытатель… Идеолог славянофильства и панславизма. Окончил Петербургский университет (1847). В конце 40-х гг. участвовал в кружках петрашевцев, по делу которых в 1850 г. был выслан из Петербурга. Основное общественно-философское сочинение Данилевского «Россия и Европа» (…СПБ, 1871) было публицистическим откликом на общеполитические и международные проблемы современности и попыткой разрешения проблемы исторической роли России и славянства. Данилевский отрицал реальность существования «человечества» как целого, общечеловеческой цивилизации; он признавал носителем исторического процесса лишь отдельные «виды» – «культурно-исторические типы», имея в виду народы в их конкретно-историческом значении, с их особой самобытной цивилизацией, не подлежащей передаче и заимствованию. Эта теория примыкала к славянофильскому учению и имела свою аналогию на Западе в работах Рюккерта… и Риля… (Против общих положений Риля и славянофилов в России была направлена статья С. М. Соловьёва «Исторические письма» (1858). В духе идеалистической философии Данилевский устанавливал «законы» образования культурно-исторических типов; указывал 4 разряда их исторической деятельности: религиозную, культурную, политическую и социально-экономическую; определял основные стадии развития культурно-исторического типа: от этнографического состояния к государственному и от государственного к цивилизованному. Исторический прогресс сопровождается сменой культурно-исторических типов. Данилевский выделял 10 типов, частично завершивших своё развитие, из которых исторически позднейшее место принадлежит европейскому или романо-германскому типу. Новый, вступающий в пору своего расцвета славянский тип, получивший пока наиболее полное развитие в русском народе, противопоставлен европейскому, представленному как единое и обособленное (в т. ч. от античности) целое. Сужению понятия европейской цивилизации и утверждению самобытности славянского типа и его выразителя – русского народа соответствует борьба с идеей.

Олександр Олександрович Шаховськой (1777 – 1846) – російський драматург консервативного напряму і театральний діяч. Перебував під впливом французького класицизму. Шевченко ймовірно дивився п’єсу Шаховського «Двомужниця», сцену з якої він згадав у «Щоденнику»… В повісті «Близнецы» поет словами одного з персонажів дав гостро критичну оцінку водевілям Шаховського «Козак-віршувальник» і «Малоросійська Сафо» (Шевченківський словник. Т. 2. С. 353).

Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 30 – 31.

Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 32 – 33.

Листи до Тараса Шевченка. С. 81.

У надбрамній церкві з образом Божої матері Остробрамської у Вільно, якій приписувалася чудесна здатність зцілювати недуги… (Листи до Тараса Шевченка. С. 255.)

Зигмунт Гнатович Сераковський (псевдонім Доленго; 1826 – 1863) – польський революційний демократ, капітан генерального штабу російської армії. З 1845 р. учився у Петербурзькому університеті, брав участь у підпільному студентському гуртку. В квітні 1848 р. за намір перейти російсько-австрійський кордон для участі в революційних подіях у Галичині його заарештували й заслали солдатом в Оренбурзький корпус. За свідченням польського засланця А. Гофмейстера, між Сераковським, Шевченком і С. Залеським існував дух взаємоприязні і братерства. В 1856 р. Сераковський, дослужившись до чину офіцера, повернувся до Петербурга, де не раз зустрічався з українським поетом, особисто познайомився з ним 28.ІІІ.1858 р. Сераковський підтримував тісні взаємини з російськими революційними демократами М. Чернишевським і М. Добролюбовим, співробітничав у журналі «Современник». У 1857 р. разом з Я. Домбровським створив у Петербурзі таємний революційний гурток, який мав зв’язки з польським та українським революційним підпіллям Варшави, Києва тощо. В 1860 р., під час закордонного відрядження, Сераковський зустрічався з О. Герценом, М. Огарьовим. У квітні 1863 р. нелегально виїхав до Литви, де очолив національно-визвольне повстання. Сераковського поранено в сутичці з царським військом, взято в полон і повішено. Шевченко багато разів згадував про нього у листах 1854 – 1857 рр. до Б. Залеського. Із листування поета з Сераковським зберігся тільки один лист Шевченка до Сераковського і два – Сераковського до Шевченка. Про Сераковського Шевченко не раз згадував у «Щоденнику» і в листах (Шевченківський словник. Т. 2. С. 206).