Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 2

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 12 т. Повісті. К., 2003. Т. 4. С. 155 – 156.

Петро Дмитрович Селецький (1821 – 1880) – поміщик, у 1858 – 1866 рр. – київський віцегубернатор, брат М. Селецької. Шевченко познайомився з ним у 1843 р. в Яготині в маєтку Рєпніних, Шевченко подарував Селецькому видання поеми «Гамалія» (СПБ, 1844) з власноручним написом. У серпні 1859 р., перебуваючи під наглядом поліції в Києві, поет звернувся до Селецького з проханням відпустити його до Петербурга. В «Киевской старине» (1884, № 8) надруковано «Записки П. Д. Селецкого», в яких він згадував про Шевченка, про свої зустрічі з ним у Яготині і не дуже схвально відзивався про Шевченка як про художника. Поет не любив Селецького і не приховував цього (лист до В. Г. Шевченка від 23.ХІІ.1860 р.). (Шевченківський словник. Т. 2. С. 303.)

Василь Васильович Тарновський (молодший; 1837 – 1899) – український поміщик… Вчився в Москві й Петербурзі, закінчив Київський університет. Хлопчиком у 1845 р. познайомився з Шевченком, коли той приїздив до його батька в село Потік. В 1857 р. купив 17 Шевченкових малюнків гір Каратау та краєвидів Новопетровського укріплення. Вдруге зустрівся з поетом у 1859 р. в Качанівці. Листувався з ним, збирав його рукописи, автографи, малюнки, офорти і все, що стосувалося його особи. На основі цих матеріалів створено Музей української старовини в Чернігові, де провідне місце посіла шевченківська колекція з 758 експонатів (Тарновський подарував її для музею Чернігівського губернського земства – тепер Чернігівський державний історичний музей). Дбав про відкриття пам’ятника Шевченкові в Києві. (Там само. С. 254 – 255.)

Віктор Миколайович Забіла (1808 – 1869) – український поет-романтик. Шевченко знав Забілу через В. Штернберга і в 1842 р. переслав йому, щоб заочно познайомитись, окреме видання поеми «Гайдамаки». Особисто познайомилися вони в 1843 р. в Качанівці, зустрічалися в Мойсівці в маєтку Т. Волховської. Взимку 1847 р. Шевченко відвідав Забілу на хуторі Забілівщині і намалював його портрет (не зберігся. Забіла є прототипом Віктора Олександровича в повісти Шевченка «Капитанша». Збереглося жартівливе послання Забіли до Шевченка. У паперах, відібраних у Шевченка при арешті, були вірші Забіли, які в протоколі допиту поета в «Третьому відділі» 26/IV.1847 p. названо пасквільними. Під впливом Шевченка посилилися соціальні мотиви у поезії Забіли. В 1861 р. Забіла супроводив домовину поета від Борзни до Канева, брав участь у похороні, разом з селянами впорядкував Шевченкову могилу на Чернечій горі. (Там само. Т. 1. С. 226.)

Іван Михайлович Корбе (1800 – 1868) – генерал-майор. Шевченко познайомився з Корбе не пізніше як у 1840 р. в Петербурзі; зустрічався з ним тут у 1843 – 1844, 1858 – 1861 рр. У 1844 – 1847 рр. бачився з ним в Україні, зокрема в Київщині, а також в маєтку Корбе, в селі Вейсбахівці, де збирались друзі поета Я. де Бальмен, В. Закревський, М. Маркевич та інші. Разом з Шевченком та іншими Корбе підписав жартівливого листа до М. Маркевича 22.І.1844 р. В 1852 р. через казанську комісаріатську комісію, очолювану Корбе, Шевченко отримав гроші, надіслані йому С. Гулаком-Артемовським. Шевченко згадував про Корбе у «Щоденнику» 8 і 11.IV.1858 p. i в листах до Тарновського (1842 р.) і С. Гулака-Артемовського (1852 р.). (Шевченківський словник. Т. 1. С. 316 – 317.)

Тарас Шевченко. Повне зібрання творів: у 10 т. Т. 6. С. 22 – 23.

Катерина Федорівна Юнге (1843 – 1913) – дочка віце-президента Петербурзької акажемії мистецтв Ф. Толстого. В 1863 р. взяла шлюб з професором Медико-хірургічної академії Е. Юнге. До 1887 р. жила в Києві, у 1882 р. організувала тут жіночу рисувальну школу і керувала нею. Поет часто бував у Петербурзі в Толстих. Юнге вчилася у нього малювати, слухала його розповіді, перекладала його розмови з А. Олдріджем. 6.ХІІ.1859 р. поет записав їй в альбом вірш «Подражаніє Едуарду Сові». Юнге надрукувала спогади про Шевченка (1883, 1905 рр. Повністю опубліковані у 1913 р.). Ними зачитувався Л. Толстой. Про роль поета Юнге писала й в 1898 р. в листі до О. Кониського. Її спогади цінні для вивчення останніх років життя Шевченка. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 398.)

Якого саме Дарагана має на увазі Шевченко – невідомо. Можливо, це Максим Якович Дараган, який у 1834 р. закінчив Ніжинську гімназію (служив у міністерстві державних маєтків) і з яким Шевченко міг зустрічатися у знайомих. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 389.)