Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 2

Федір Васильович Чижов (1811 – 1877) – російський математик, письменник, близький до слов’янофілів. Учень М. Остроградського, вчитель Г. П. Ґалаґана. Був арештований і притягався до слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства в травні 1847 р., але звільнений за браком доказів. Шевченко зустрічався з Чижовим у 1840 р. на вечорах у М. Маркевича. Згадав Чижова у листі до В. Г. Шевченка (7.ХІІ.1859 р.), коли збирався купити на Україні землю до садиби. (Там само. С. 345 – 346.)

Точна назва: «Повесть об украинском народе».

Георгій (Юрій) Львович Андрузький (1827 – рік смерті невідомий) – член Кирило-Мефодіївського товариства, громадський діяч, учений і поет. Учився в Київському університеті. В 1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, належав до його революційно-демократичного крила. Обстоював скасування кріпацтва і станів, республіканський спосіб правління. 30.ІІІ.1847 р. його заарештували й вислали під нагляд поліції в Казань, а потім – у Петрозаводськ. У 1850 – 1854 рр. перебував в ув’язненні в Соловецькому монастирі. В 1856 р. йому дозволено повернутись у Полтавську губернію. Шевченко познайомився з Андрузьким у 1846 р. Вплив поета позначився на віршах Андрузького, в яких відчуваються соціальні мотиви. На допитах у «Третьому відділі» виявив легкодухість.

Свідчення Андрузького під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства були використані «Третім відділом» як один з матеріалів для звинувачення Шевченка». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 38.)

Шевченківський словник. Т. 1. С. 339 – 343.

Левко Іванович Боровиковський (1808 – 1888) – український поет, фольклорист і етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики й ритміки. Боровиковський відійшов від бурлескної манери і був одним з перших українських романтиків. Розвинув в українській літературі жанри на народній основі. Історичні події висвітлював у дусі ідей «офіційної народності». Шевченко читав твори Боровиковського в альманасі «Ластівка», зокрема й ті, які вилучив цензор (останні читав у рукописі), можливо, й в «Отечественных записках» та «Вестнике Европы». Особисто Шевченко й Боровиковський не були знайомі. В Боровиковського є лише згадка в листі до І. Срезневського від 24.V.1840 р. про перший «Кобзар». «Особливо хвалять журнали «Кобзар», що недавно вийшов, – не знаю чий». Мотиви трагічного кохання, тема народного співця, характерні для деяких творів Боровиковського («Молодиця», «Бандурист»), простежуються і в ранніх романтичних творах Шевченка («Причинна», «Перебендя»)». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 84.)

Это та самая книга Кулиша, в которой он поместил мысли о прежнем духе казачества и вольности малороссиян, везде замечая, что дух этот доселе таится в Малороссии». – Примечание документа.

Осип Максимович Бодянський (літературні псевдоніми М. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І. Мастак та інші; 1808 – 1877) – український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, один із засновників славістики в Росії. В питаннях вітчизняної і слов’янської історії та культури стояв на ліберальних позиціях. Пропагував ідею народності в мистецтві. Ще до особистого знайомства з Шевченком добре знав його ранні твори. Видаючи в 1843 р. в російському перекладі «Слов’янський народопис» П. Шафарика, Бодянський доповнив автора, назвавши серед українських письменників і Шевченка. Популяризував творчість Шевченка серед слов’янських народів. У 1844 – 1845 рр. надіслав В. Ганці, П. Шафарикові і Празькому музеєві «Тризну», «Гамалію» та «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки». «Тризну» й «Гамалію» разом з іншими книжками надіслав і хорватському поету С. Бразу.

Познайомилися Шевченко і Бодянський у лютому 1844 р. в Москві, коли поет повертався до Петербурга після першої подорожі в Україну, зустрічалися в 1845, 1858 і 1859 рр., листувались (збереглося 6 листів Шевченка і два – Бодянського), обмінювалися думками про поему «Гамалія» та серію офортів «Живописная Украйна». Шевченко запропонував Бодянському писати тексти до історичних сюжетів «Живописной Украйны» і давати теми для малюнків. Від Бодянського він одержав відомості про чеських і словацьких будителів, зокрема про П. Шафарика, й ці матеріали використав у поемі «Єретик» з посвятою Шафарику.

Бодянський клопотався, щоб полегшити долю поета на засланні, надсилав йому книжки. Шевченко надіслав йому 3.ХІ.1854 р. автопортрет, намальований в Новопетровському укріпленні (не зберігся). 27 квітня 1861 р. (9 травня за н. ст.) Бодянський був серед москвичів, які приходили на Арбат попрощатися з прахом Шевченка. (Шевченківський словник, том перший, с. 78.)