Віктор Берестенко - Тарас Шевченко та його доба. Том 2

Василь Михайлович Білозерський (1825 – 1899) – один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, редактор журналу буржуазно-ліберального напряму «Основа» (1861 – 1862).

Шевченко познайомився з ним у 1844 р. в Києві, коли Білозерський учився в університеті. В Кирило-Мефодіївському товаристві Білозерський стояв на ліберально-реформістських позиціях. Весною 1847 р. за участь в товаристві його заарештували і заслали до Петрозаводська. Збереглося три листи Білозерського до Шевченка.

В «Основі» вперше побачили світ багато поезій Шевченка. Білозерський замовчував революційний характер діяльності Шевченка, прагнув показати, що творчість поета має вузько національний характер». (Шевченківський словник. Т. 1. С. 71.)

На полі проти слів «в Полтаве несколько благородномыслящих офицеров» примітка О. Ф. Орлова «Об сих двух офицерах я снесусь с военным министром». – Примітка документа.

На полі проти слів «насчёт Кулиша сделано распоряжение» примітка О. Ф. Орлова: «О сём распоряжении я умалчиваю перед министром народного просвещения, дабы Кулиш с большей уверенностью своей независимости возвратился в Россию». – Прим. документа.

Микола Андрійович Долгоруков (1792 – 1847) – чернігівський, полтавський, харківський генерал-губернатор, князь. Проводив реакційну політику царизму в Україні, за що Шевченко затаврував його в поемі «Юродивий». 16.І.1845 р. Шевченко звернувся до Долгорукова з листом, у якому просив сприяти передплаті на «Живописную Украйну». Як видно з листа, Шевченко бачився з Долгоруковим у Петербурзі й подарував йому три естампи з «Живописной Украйны», щоб зацікавити своїм виданням. Долгоруков дав розпорядження губернаторам і губернським предводителям дворянства організувати передплату на «Живописную Украйну», але це розпорядження конкретних наслідків не дало. (Шевченківський словник. Т. 1. С. 194.)

Іван Іванович Фундуклей (1804 – 1880) – київський цивільний губернатор (1830 – 1852). Цікавився історією та археологією. Шевченко познайомився з ним у 1845 – 1846 рр. під час роботи в Археографічній комісії. 5.IV.1847 р. Фундуклей брав участь в арешті Шевченка. Під час арешту він відібрав у поета рукописи, альбоми, малюнки та інші речі. Спочатку Фундуклей передав до «Третього відділу» лише частину їх (збірник «Три літа», інші рукописи, листи, альбоми), а решту (малюнки, пакет з паперами й скриньку з фарбами) залишив у себе. 15.VII.1847 р. Шевченко написав з Орської фортеці Фундуклею листа з проханням повернути йому речі. На цей лист Фундуклей не відповів. А всі речі поета він ще раніше переслав до «Третього відділу», про що Шевченко не знав. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 316.)

Сергій Семенович Уваров (1786 – 1855) – президент Російської академії наук (1818 – 1855), міністр народної освіти Росії (1833 – 1855), граф. Освіту підпорядкував реакційним принципам православ’я, самодержавства й офіційної «народності». Д. Бібіков надіслав Уварову клопотання Шевченка, в якому він просив призначити його вчителем малювання Київського університету. Про це клопоталась родичка Уварова – дружина М. Рєпніна-Волконського. В лютому 1847 р. Уваров повідомив куратора Київської шкільної округи про призначення Шевченка на цю посаду, а в червні 1847 р. написав наказ про його звільнення. 2.VI i 5.VII.1847 р. дав розпорядження цензурному відомству про заборону «Кобзаря» і згадки про нього в пресі. За записаною О. Матовим розповіддю наглядача в Новопетровському укріпленні М. Бажанова Шевченко нібито намалював у Орській фортеці алегоричну картину, на якій Уваров прикривав шинеллю українське село від променів сонця – уособлення освіти. (Шевченківський словник. Т. 2. С. 285.)

Кирило-Мефодіївське товариство: у 3 т. Т. 3. С. 337.

Н. И. Костомаров. Автобиография. К 190-летию со дня рождения. К., 2007. С. 90 – 92.

Микола Аркадійович Рігельман (1817 – 1888) – чиновник канцелярії київського генералгубернатора, співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Був запідозрений у приналежності до Кирило-Мефодіївського товариства, притягався до слідства. Шевченко познайомився з ним у 1840 р. в Петербурзі. В лютому 1857 р. допоміг поету матеріально. Того ж року виступив з рецензією на «Записки о Южной Руси», в якій високо оцінив поему Шевченка «Наймичка». (Шевченківський словник. Т. 2. С.167.)

Петро Омелянович Чуйкевич (1815 – близько 1875) – учитель, збирач народних пісень. У 1843 р. закінчив Київський університет. Друг П. Куліша, М. Костомарова, О. Бодянського. Був під слідством у справі Кирило-Мефодіївського товариства, звільнений через брак доказів. Шевченко познайомився з Чуйкевичем у червні 1843 р. в Києві в П. Куліша, а потім кілька разів зустрічався з ним у М. Костомарова. В 1846 р., коли Шевченко перебував в Кам’янці-Подільському, де вчителював Чуйкевич, останній записав в альбом поета пісні «Зійшла зоря із вечора, да й не назорилась», «Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха», «Ой, Кармелюче, по світу ходиш». Першу з них Шевченко використав у повістях «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та в поемі «Марина». (Шевченківський словник. Т. 2. С. 349.)