Андрій Парубій: Записки коменданта

Кожен, отримавши відповідні доручення, відразу починає ретельно його виконувати. Переді мною основне питання: де взяти спальники? Виникають і більш нагальні проблеми: потрібні медикаменти, кип'яток, чай, продукти. Необхідно інформувати про це людей.

Створюємо прес-службу. Михайло, прес-секретар, зв'язується з прес-службою штабу.

Вже за кілька годин 5-й телевізійний канал подав біжучу стрічку про потреби Українського Дому. Інформація про зайняття Українського Дому швидко облетіла всю Україну. Телевізійні, інформаційні та друковані засоби масової інформації наввипередки висвітлювали цю подію.

Юля зі сцени Майдану оголосила, що Український Дім став "Українським Смольним". Одна з газет назвала його фортецею Помаранчевої революції. Врешті саме ця назва прижилася найбільше.

Увечері священики відправили Службу Божу у холі будинку. Після Літургії Український Дім освятили. Врешті вирішили розміститись у просторих холах будівлі, не виламуючи жодних дверей технічних приміщень. Міліціонери далі продовжували нести службу. Разом із ними стояла наша охорона. На третьому поверсі будівлі - музейні цінності. Ми несли відповідальність за їх збереження, тож людей туди не пускали.

Досі немає спальників. Деякі люди ночують прямо на граніті. У штабі повідомили, що спальників немає, але зможуть підвезти бушлати. Ніч. Нарешті доставили бушлати. Будимо заспаних людей, всі допомагають один одному.

До будівлі Українського Дому підвезли покривала, матраци, пінопласт. Налагодилось системне розселення людей, кількість котрих усе збільшувалася. Багато хто пропонував власну допомогу. Мій давній знайомий Юрко, депутат Верховної Ради, прийшов із групою організованих людей. Вони долучилися до охорони. У приміщенні панувало небувале емоційне піднесення. Готовність і рішучість буквально були викарбувані на обличчях присутніх.

Пригадалися гострі враження, яких набув після першого виборчого туру. Після приїзду до Києва купив «Дзеркало тижня». Відкриваю чергову сторінку, а вона не містить текстів. Біла, лише з одним написом, зробленим друкарською машинкою:

Се ж остання війна, се до бою чоловіцтво зі звіром стає...

Вечір в організаційних клопотах прийшов непомітно швидко. Навіть не встиг вийти на Майдан. Проходячи черговий раз по Дому, Байрак, мій помічник, жартома зауважив:

- Ну, Вовк, такого великого табору ми ще не організовували...

Я засміявся. (Вовк - це моє псевдо). Справді, робота Дому багато в чому нагадувала створення табору в горах. А в цьому у нас був величезний досвід. Сотні спортивно-вишкільних таборів провела «Спадщина» в Карпатах.

Усі служби працювали чітко і злагоджено. Цього важко було досягнути через великий наплив людей. Бракувало рацій. Мобільні часто не працювали. Ми це помітили ще під час штурму Адміністрації. Дехто стверджував: влада «глушить», інші переконували, що просто мережа перевантажена.

Під вечір отримали сигнал, що готується атака Українського Дому з боку прихильників Януковича, які приїхали з Донецька. Ще перед нашим вселенням в Українській Дім була інформація про те, ніби тут планувалося розмістити штаб Януковича, оскільки ця будівля знаходиться на балансі Адміністрації Президента, у безпосередньому підпорядкуванні Державного управління справами, так званої «ДУСІ».

Довелося посилити охорону. Послав людей шукати запасні входи і виходи, через які можливе проникнення міліції або біло-синіх. Охорона кількарівнева - зовнішня, на вході, і внутрішня, всередині будинку.

Задіяні майже усі наші хлопці. Попереду ще одна безсонна ніч. Невдовзі прийшла інформація: до Українського Дому прямують автобуси з ОМОНом. Тривога. Очікування. Відбій. Щоб не давати зайвих команд і не створювати паніки, спадщанці виставляють по вулицях розвідувальні «стійки» на віддалі одного-двох кілометрів одна від одної. Саме по цих вулицях можливий рух омонівців. Вони повинні інформувати, після чого буде команда «Тривога!». Дзвінки мало не кожних 15 хвилин. Усі стосуються пересування автобусів з ОМОНом. У голосах - втома. Але наказую: «Стояти до ранку». Розумію: вдень атакувати не посміють. Автобуси зі спецназом зупинилися поруч із будівлею Верховної Ради. В будь-яку мить можуть рушити. До Українського Дому не більше п'яти хвилин. Очікуємо. Можливо, це вирішальна ніч. Усі це розуміють. Дається взнаки вишкіл і загартованість.

Підготувалися до ймовірної атаки. Затвердили план дій. Тільки-но згадав, що протягом дня так нічого й не їв. Помічники принесли чай і канапки. Ніч обіцяла бути «веселою». Що ж, подивимось... Вибити нас із цього приміщення буде не так легко. Це не відкритий бій на вулиці. Оборонятися легше, ніж атакувати. Та й розміщення будинку нам сприяє.