Андрій Парубій - Записки коменданта

І, власне, в процесі роздумів про тактику атаки я став свідком цікавої сцени, яка великою мірою скорегувала моє уявлення про цю революцію. Спонтанно, без спеціальної команди, до прихильників Януковича почали підійматись не хлопці, а молоді дівчата. З квітами в руках, з помаранчевою символікою, усміхаючись, вони підходили до «біло-синіх» і дарували квіти. Потім пов'язували на руки помаранчеві стрічки та про щось жваво і весело розмовляли з ними.

Прихильники Януковича були явно розгублені. Вони готувались до агресивної атаки, а побачили привітних і гарних дівчат. Хвилина за хвилиною - і «синьо-біла» шеренга поступово наповнилася помаранчевими кольорами. Лава «біло-синіх» розсипалася на невеликі групи, які запально дискутували з «помаранчевими» дівчатами. Спеціально стежачи, звернув увагу: за п'ятнадцять хвилин загрозлива «біло-синя» шеренга, що налічувала близько тисячі осіб, розсіялася. Вигідні «бойові» позиції вони здали беззахисним дівчатам без бою. І вже тоді нагору рушили інші протестувальники, котрі знову ж таки без будь-якої агресії спілкувалися з «синьо-білими», мінялися шаликами, а в той час інші на біло-синіх наметах знімали з флагштоків прапори Януковича і піднімали помаранчеві.

Сказати, що я був здивований, - це не сказати нічого. Звичайно, наш противник не є такий мотивований, як ми, але якби атака наметового містечка Януковича відбулася згідно зі звичними уявленнями про вуличні протистояння, нам зовсім не просто було би взяти «висоту», яку займав противник. Більше того, не обійшлося б і без прямого фізичного зіткнення. А це, в свою чергу, могло б спровокувати правоохоронні органи до рішучих дій, даючи підстави ще легітимному керівництву держави дати наказ на розгін демонстрації. І мотивація зрозуміла - для уникнення спонтанних сутичок на вулицях столиці. А також на провладних телеканалах дуже швидко б з'явилися «закривавлені» прихильники Януковича з сентиментально-зворушливими розповідями про те, як вони за свій кошт і за власним бажанням прибули в столицю, аби виключно мирним, конституційним способом захистити своє конституційне право, а тут раптом, без будь-якої видимої причини, на них напали бойовики з помаранчевою символікою і звірячим виглядом обличчя. Повалили їх на землю, а потім, весело матюкаючись, довго били ногами. І ніяке посилання на статті Конституції та аргументи щодо прав людини і права на мирні демонстрації не допомагали. Навпаки, озвірілі бойовики Ющенка у відповідь починали бити «постраждалих» військовими черевиками прицільно в обличчя.

Для кучмівської пропагандистської машини це був би добрий привід для крупномасштабної фальшивки, якби ми застосували силу. Однак декілька сотень молодих дівчат змогли досягти бажаного результату без будь-яких негативних наслідків, не залишаючи для штабу Януковича жодного аргументу. Водночас ці дівчата розкрили морально-психологічну слабкість прихильників Януковича, оголили методику їх вербування.

Цей епізод став для мене важливим уроком. Більше того, я зрозумів з цього моменту: революція піде іншим шляхом, тобто не зовсім таким, як я собі уявляв. Не буде жорстких сутичок і протистоянь, а буде поступове «заповнення простору» противника. «Противник стоїть - ми його тривожимо, противник відступає - ми наступаємо», - так, здається, висловився один китайський полководець. Такою буде наша тактика.

Минала друга година дня. Ми блокували Кабінет Міністрів. Тепер на наметах прихильників Януковича майоріли помаранчеві прапори. Наказу на штурм Кабміну ніхто не давав. Я передбачав, що атаки не буде, принаймні в найближчі години. Людей є достатньо, а наші хлопці втомилися, тому дав команду організованою колоною повертатись в Українській Дім.

У вирішальний момент ми були на передовій, а зараз треба дати людям відпочити до чергової тривоги.

У цей день вперше зв'язались з офіційним представником штабу. Роман Петрович прийшов у чітко визначений час. Я чекав його у кабінеті.

- Добрий день, Романе Петровичу.

- Добрий день, Андрію. Що, залишили Львівщину напризволяще?

- Тут, у Києві - головні події. Революції робляться в столиці.

- Скільки вас в Українському Домі? - обличчя представника штабу набуло зосередженого вигляду.

- Організованих сімсот. Усіх разом - поза чотири тисячі. У будинку чітко налагоджена охорона. Адміністрація Дому покинула робочі місця, та прості

працівники допомагають. Ми розгорнули тут медпункт, буфет і ще ряд господарських служб.