Андрій Парубій - Записки коменданта

Депутати загадково шепотіли, що чекають розпоряджень зі штабу і треба бути напоготові. Безперестанку і безуспішно намагалися кудись додзвонитись і врешті-решт зайнялися звичною справою - розпочали мітинг.

Тим часом я познайомився з комендантом Кабміну, котрий керував охороною. Він довго переконував: міліціонери, що охороняють Кабмін, на нашій стороні, та вони виконують свою роботу. Тому вважає: краще, коли все обійдеться без бійки. Я порекомендував йому зняти охорону, що найбільшою мірою унеможливить сутичку. Комендант знову продовжував розповідати про законність і про свій службовий обов'язок. Врешті я заспокоїв його, повідомивши, що, судячи з усього, ніякого штурму не буде. Це його явно втішило і заспокоїло.

Депутати продовжували мітинг. Надії на захоплення Кабміну виявились марними. Найбільше нервувалися здоровані. їхній старший переконував одного з депутатів, що Кабмін захопити елементарно, без особливих зусиль, на що один із депутатів безперестанку повторював: немає відповідного розпорядження. Мовляв, справді було рішення захопити Кабмін, таку акцію планували зробити виключно організованими силами. Саме в той час один з промовців на Майдані закликав усіх іти до Уряду. Така заява сплутала всі плани. Надто багато людей.

Остання інформація, що прозвучала з уст нардепів, визначила подальші дії: «намертво» заблокувати Кабмін, аби зранку не пустити в приміщення Януковича і його команду.

Мітинг закінчився. Пікетувальники заспівали патріотичних пісень. А щоб отримати бодай якусь сатисфакцію за відмінений штурм, вирішили закріпити помаранчевий прапор на флагштоку, що навпроти входу в Кабмін. Векша безстрашно видерся на слизький гранітний підмурівок і пришпилив помаранчевий прапор на флагшток. Це страшенно потішило журналістів з камерами, які чекали на бодай якісь дії, щоб подати репортаж. Найбільше все ж тішились пікетувальники, почавши гуртом скандувати: «Нас багато і нас не подолати!»

Після цього я дав розпорядження сотникам відводити людей до Українського Дому. На ніч ми залишили біля Кабміну кілька сотень і одного з найбільш досвідчених сотників. Так завершилася перша спроба штурму Кабінету Міністрів.

Потім упродовж революції ми ще неодноразово йшли штурмувати Кабінет Міністрів. Дискусія брати чи не брати штурмом Кабмін стала однією з найгостріших під час зборів польових командирів. Ці збори відбувалися регулярно, як правило, близько третьої ночі в барі готелю «Київ». Адміністрація готелю «Київ» охоче підтримала революцію. А рядові працівники як могли і чим могли допомагали нам. «Дякуємо, що ви з нами.» - промовила мені адмістратор, коли однієї ночі я вийшов з наради близько п'ятої ранку до краю втомлений і знесилений.

На нічні наради збиралось обмежене число людей -від п'яти до семи. Це були збори командирів, які реально керували більшою чи меншою кількістю протестувальників. На зборах обговорювались найбільш секретні питання щодо тактики і стратегії дій під час революції. Координатори масових заходів від центрального штабу - депутати Верховної Ради Володимир Пилипович і Тарас були активними прихильниками захоплення Кабміну. На нічних нарадах, які проходили за кавою, в клубах цигаркового диму, вони із запалом переконували Романа Петровича в необхідності штурму. Роман Петрович був проти, мотивуючи це тим, що ідею штурму не підтримає Ющенко.

- Давайте захопимо Кабмін без дозволу, а вранці доповімо як про доконаний факт. Люди чекають рішучих дій, - щиро, із запалом переконував Володимир Пилипович, який не знімав своєї знаменитої «шапки-вушанки» навіть у барі.

- Армія має шанс на перемогу, якщо нею керує один командир. Коли армією починають керувати кілька командирів, це вже не армія, а ополчення, - з притиском відповідав Роман Петрович. - Я бачу логіку у тому, що ви пропонуєте, Володя, але я чітко буду виконувати розпорядження Ющенка. Якщо він скаже штурмувати, піду на штурм, якщо скаже до весни гнити у наметах - буду гнити. Але я не дозволю, щоб на Майдані була анархія.

Інколи на наради приходила Юля. Вона теж агітувала за штурм Кабміну.

Кілька разів під час революції нас повідомляли, що вже є дозвіл на штурм. Ми по тривозі піднімали тисячі людей. Був розроблений чіткий план дій: хто і де має прориватися, хто має бути комендантом того чи іншого поверху. Навіть підготували паперові стрічки з печаткою Українського Дому, щоб опломбовувати кабінети Кабміну. Але кожного разу в останній момент нам давали відбій. Згодом інформацію про черговий штурм Кабміну ми вже сприймали з іронією.