Андрій Парубій - Записки коменданта

Вирішуємо вночі не спати. Після наради обсіли тривожні думки: «Ймовірно, ми - це все, чим оперує тепер штаб... А що було б, якби ми не самоорганізувалися?» Питання залишається без відповіді. Хочеться вірити і сподіватися, що штаб має якісь приховані, невідомі нам ресурси.

Нарада в Українському Домі. Визначаємо чергових у нашій будівлі, біля Кабінету Міністрів і кілька сотень на «нічну варту» - периметр «нашої території». Завдання дещо полегшується, оскільки штаб перекрив дороги на межах великими вантажівками. Отож, автобуси з ОМОНом не зможуть проїхати непомітно і безперешкодно. Тепер ці барикади з машин - наша перша лінія оборони. Керівником «нічної варти» призначаю сотника першої сотні Василя - найбільш досвідченого і відповідального командира.

Цієї ночі ночую у готелі «Київ». Він розташований фактично на першій лінії оборони, навпроти будівлі Верховної Ради. їх розділяє вулиця Грушевського, що спускається на Європейську площу до Українського Дому. Саме по цій вулиці найбільш ймовірне просування спецназу. Тому вона, як і всі інші паралельні вулиці, загороджена вантажівками. Це вдалий хід. Звичайно, така барикада не зупинить сама по собі спецназ, але затримає нападників і дасть такий необхідний оперативний час. Ми не знаємо, з якої сторони може бути здійснена атака. Тому наші люди розконцентровані. Хтось на Майдані, хтось біля будівлі Адміністрації Президента, зрештою, і в Українському Домі. Наша «нічна варта» першою повинна прореагувати на появу противника. Автобуси зі спецназом не зможуть безперешкодно проїхати вулицею. А для того, аби відтягнути вантажівки, потрібна або спеціальна техніка, або багато вільних «робочих» рук. Завдання «нічної варти», власне, і полягає в тому, щоби не дати противнику розтягнути вантажівки і оперативно повідомити в штаб, звідки ведеться атака. Наші сотні, зрозуміло, не спроможні будуть витримати атаку добре вишколеного і озброєного спецназу, але зможуть суттєво перешкодити технічним службам, які будуть надіслані для розблокування дороги. Ми прорахували: наша перша лінія оборони як мінімум на півгодини затримає атаку. За цей час підтягнуться люди з Майдану, від будівель Адміністрації Президента, Кабміну. Наша головна перевага - чисельність і рішучість протестувальників. Важливо, щоб необхідна їх кількість була в потрібний час і в потрібному місці. «Нічна варта» мусить забезпечити таку можливість.

Парадоксальна ситуація. Як правило, в час революції влада вдень контролює ситуацію, а опозиція вночі. В нашому випадку все навпаки: вдень ми господарі ситуації. Сотні тисяч демонстрантів на Майдані є найнадійнішою запорукою нашої переваги, а вночі стаємо вразливими. Частина киян розходиться по домівках, частина демонстрантів лягає спати. Людей на вулицях меншає. Влада в цей час має перевагу несподіваного удару і концентрації сил в одному місці. І що найголовніше: здатна за рахунок навченого спецназу діяти швидко і раптово.

Наше завдання - знівелювати переваги противника. З 11-го поверху готелю «Київ» чудовий краєвид нічного міста і вдалий спостережний пункт. З одного боку -вигляд на будівлю Верховної Ради, Європейську площу, де справді, немов велетенська середньовічна фортеця, височить Український Дім. З іншого - видно Арсенал, звідки можуть у будь-яку мить з'явитися автобуси з омонівцями. Ми побачимо їх першими і зможемо телефоном сповістити і штаб, і «нічну варту».

Ніч минає в очікуванні. Близько третьої ночі почувся ритмічний бій барабану. Виходжу на балкон і бачу захоплюючу картину. Зі сторони Європейської площі, повз будівлю Кабінету Міністрів безлюдною вулицею підіймаються три сотні національних дружинників - один з підрозділів «нічної варти». Я ще ніколи не спостерігав марш наших сотень з висоти, переважно йшов поруч. Величі цьому видовищу додавала широчезна нічна вулиця, ледь освітлена ліхтарями, і барабанний бій. Сутінки приховували той факт, що наші люди не уніформовані -одягнені в тому, в чому виїхали з дому. Білі шапочки «світились», як ліхтарики. Вишикувані в стрункі лави, сотні повільно підходили до Верховної Ради. Звичайно, вражаючими є і масові колони демонстрантів, та в цьому випадку особливо приваблювала впорядкованість і організованість. Ця дисциплінованість у противників мала б викликати острах, а прихильників підбадьорити. Від ритмічних ударів невідомо де і ким роздобутого барабана, інколи ставало аж моторошно.

Не стримався і вигукнув з балкону готелю: «Слава Україні!» «Героям слава!» - багатоголоссям звучно і дружно прогриміло знизу. Ехо ще кілька разів, відбиваючись від будівель, пронесло безлюдними вулицями Києва: «Героям слава!». В той момент надзвичайно гостро відчув, що ці люди здатні захистити Україну навіть ціною власного життя.