Віктор Рог: Життя для України (збірка)

1) Нація є найвищим типом органічної людської спільноти;

2) Нація безпечно жити і повноцінно розвиватися може лише у власній незалежній соборній державі;

3) Власну державність народ може і мусить здобути, розбудовувати і захищати лише покладаючись на власні сили.

Чомусь і до сьогодні ще подекуди побутує хибна думка, що УВО-ОУН всю ставку робила лише на збройну боротьбу, насправді ж націоналісти, і зокрема Коновалець, розуміли, що збройні виступи без ідеологічного, організаційного і політичного підґрунтя та підтримки широких мас нічого не варті. Головним завданням націоналістів є викувати в горнилі безпосередньої боротьби та широкої освідомлюючої просвітницької, виховної, пропагандивної та вишкільної праці дух і поставу широкого загалу співвітчизників. Цей напрямок роботи був пріоритетним і саме ця праця дала належний результат.

Полковник виразно усвідомлював, що українська держава не може бути «малою», як в географічно-територіальному, так і в політичному розумінні поняття. Він був певним, що без постання української державності спокою в Європі не буде і жодні союзи не будуть тривкими. Україна — єдине етнографічне і геополітичне ціле. «Шлях до вільного Львова йде через вільний Київ» — наголошував Коновалець, повсякчасно дбаючи про розбудову руху не лише на всіх українських етнічних теренах, але скрізь, де компактно проживали українці, де були бодай порівняно невеликі їх групи. Мобілізуючи ВСІ сили українського народу, він не обходив своєю увагою ні Великої України, ні Кубані, ні Зеленого Клину. Структури ОУН активно діяли не лише в Україні, але і в Америці, країнах Європи, Маньчжурії...

Аналізуючи сьогоднішні реалії, варто застановитися над талантом Коновальця як політика і дипломата. Створення і становлення ОУН в результаті органічного об'єднання ідеологічно споріднених націоналістичних організацій у 1929 році є і сьогодні найяскравішим прикладом результативної консолідації і вироблення на основі спільності мети — спільності шляху. За влучним висловом Ярослава Романовича Дашкевича, Полковнику вдалося «вивести націоналістичний рух з вузької стежки на широку дорогу». Коновальцеві вдавалося уникати так званих «внутрішніх фронтів», будучи свідомим ваги і ролі кожного українця та української організації в боротьбі за волю і велич нації, Провідник був категоричним противником взаємопоборювання в українському таборі (чого не вдалося уникнути в сучасній Україні). Проте необхідно наголосити, що у принципових питаннях він був безкомпромісним, постійно дбав про чистоту ідеологічної лінії і послідовно поборював опортунізм та антидержавні чинники, знаючи, що «з соціалістами держави не збудуємо».

«З наших визвольних змагань винесли ми один великий скарб, — державницьку думку й свідомість єдності всієї української нації», — цей скарб Коновалець не змарнував, не заховав подалі від людського ока, не розтринькав легковажно, але зберіг, примножив і передав нащадкам.

Пам'ятаймо його слова: «У вогні перетоплюється залізо на сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю». Мусимо боротися, доки ворог не капітулює перед нашими ідеями та діями, натхненними Коновальцем, доки «на оновленій землі врага не буде, супостата». Поки не зможемо вільно перевезти прах полковника Євгена Коновальця на рідну землю до Пантеону Героїв Нації, що мусить постати в столиці вільної України — Києві...

КРОК У ВІЧНІСТЬ

Одне святе у світі — кров людей хоробрих

Одні живуть могили — вірних Батьківщині.

Юрій Липа

У п'ятницю 23 грудня 1932 року о 6 годині 25 хвилин двоє членів Організації Українських Націоналістів, Василь Білас і Дмитро Данилишин, чином і кров'ю засвідчивши свою безмежну любов до України, гідно постали перед Творцем, свято дотримавшись заповіді: «Ніхто не має більшої любові, як той, хто кладе життя за друзів своїх». По всій Західній Україні в цей час у церквах тужно і заклично дзвонили дзвони...

Юні бойовики ОУН-УВО, 21-річний Білас і 24-літній Данилишин належали до легендарної Дрогобицької «п'ятки», зорганізованої Зеноном Коссаком. Боївка Коссака відрізнялася особливою активністю та результативністю: 8 серпня 1931 року бойовики здійснили вдалий напад на польське поштове відділення у Трускавці з метою вилучення коштів на потреби ОУН; 24 серпня знищено польського агента Якуба Буксу, якому вдалося було вийти на слід бойовиків; 29 серпня вбито польського посла Тадеуша Голуфка, ініціатора польської політики «пацифікації», спрямованої на нищення українського руху, навіть на знищення української національної ідентичності.