Роман Коваль - Петро Болбочан - “Обов’язок перед Україною кличе мене до зброї”

Взнавши про вирок “суду”, на фронті захвилювались запорожці. 15 червня вони звернулися до уряду Бориса Мартоса з “Постановою”: “З біллю в серці та до тих кіл, що руйнували Укра­їну й досі продовжують цю руйнацію, що життя рахуємо під персональною відповідальністю членів уряду УНР... Отамана ніхто не має права від нас”... [35] Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. – Детройт, 1973. .

Симон Петлюра, який у той час перебував на фронті, заспокоював козаків, кажучи, що Болбочан розстріляний не буде. “Я до того не допущу”, – говорив він [36] Штендера Я. Засуджений до розстрілу. – Львів: Червона Калина, 1995 і там вказані джерела. .

Симон Петлюра міг помилувати Петра Болбочана, але цим правом не скористався: на станції Дунаївці, як стверджував Мартос, Петлюра гостро поставив питання, “по якому праву я затримую розстріл Болбочана” [37] Мартос Б. Оскілко й Болбочан (Спогади). – Мюнхен, 1958. .

Тим часом Болбочана вже двічі водили на розстріл. “Викопували яму, й екзекуційна чота стріляла в нього сліпими патронами” [38] Письменний М. В ім’я історичної правди // Ранок. – Дербі. – Ч. 13. – 18.12.1954. .

Нарешті злі ігри закінчились: в ніч на 29 червня 1919 року на станції Балин, що коло Кам’янця-Подільського, фатальний вирок, який свого часу винесли Болбочану більшовики й білогвардійці, вийшла виконувати півчота охорони Головного Отамана.

“На команду: “Вогонь!”' стрільці піднесли рушниці, але... випалу не сталося. Знову команда “Вогонь!” – знову підносяться рушниці, і знову – жодного пострілу. Стрільцям, видно, не піднімалася рука на того, кого вони знали як видатного українського патріота, видатного організатора Запорозького Корпусу, Завойовника Криму! Тоді розлючений начальник охорони Чоботарьов... добув нагана і двічі вистрелив полковникові Болбочанові в голову... вхопив агонізуючого за комір, і “поволік, копаючи ногами, до ями” [39] Євтимович В. Полковник Петро Болбочан і його останні дні. – Українське козацтво. – Чикаго, 1976. – Ч. 1. – С. 11. .

В’ячеслав Липинський, довідавшись про розстріл Болбочана, просто розридався. “Факт розстрілу отамана Болбочана, – згодом писав він, – котрий для мене став безпосередньо причиною моєї відставки – це тільки вище видніше полум’я того процесу самоспалення, в якому згорає наша хата. Розстріл отамана Болбочана – це не дрібний епізод, як доводиться від декого чути. Не дрібний тому, що, при нашім страшнім убожестві на людей, кожна свідома, чесна одиниця на вагу золота важиться в нашім національнім бюджеті. Не дрібний тому, що Болбочан був одним із найвидатніших представників українців...

Від був одним із тих чесних, свого імені достойних офіцерів, котрі, вступивши до Української Армії і прилучившись до свідомого українства, творили оружну міць і підставу нашої Держави.

І цього лицаря, що, борючись із ворогом, пройшов всю Україну і... (прагнув) вернутися на фронт до своїх улюблених полків, цього одного з тих рідких дійсних українських патріотів розстріляли...

3а що? “За намір перевороту, організованого самостійниками та хліборобами-демократами” – прочитав я, очам своїм не вірячи, в урядовім “Огляді стратегічного і політичного становища на Україні” від 26 червня 1919 року. Але ж тоді чому розстріляли тільки Болбочана, чому до суду не протягнуті всі самостійники, всі хлібороби-демократи, чому після того... мене.., члена Головної управи Хліборобсько-Демократичної партії, запрошують від імені уряду прибути для участи в розв’язанню важливих державних питань?..

Факт розстрілу отамана Болбочана розкриває найстрашнішу язву нашого національного організму, яка починає ятрити все більш на тлі... класової, політичної і партійної нетерпимості Уряду – язву національного розкладу...

Призначте ревізію процесу отамана Болбочана: реабілітуйте його добре, чесне ім’я” [40] З архіву сотника Степана Цапа, який посилається на “Українське Слово”. – Ч. 46. – Берлін. – 1.07.1921. Також: Життєпис Липинського // Український Літопис. – Аугсбурґ, 1954. – Ч. 2. – С. 73. .

Досі Петра Болбочана офіційно не реабілітовано...

Та наші серця переповнені гордістю, що в нашій історії був Петро Болбочан.

Вічна Йому слава!

Роман КОВАЛЬ

Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. – Нью-Йорк, 1956.

Войнаренко О. До нової Полтави. – Нью-Йорк, 1955.

Полуботківець. Циганська правда // Гомін України. – Торонто. – Ч. 24, 27 червня 1972.