Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Через хвилин десять, із свого штабу вийшли всі члени страйкового комітету і зайняли свої місця за довгим столом на сцені. Шамаєв, окинувши своїм досвідченим оком авдиторію, немовби сам до себе сказав: «Сегодня, наверное, будет маленькая оппозиция». І в ту ж мить зробив перестановку в порядковості питань у повістці дня. Питання звільнення Борисенка з ізоляції переніс з першого на останнє, тоді відкрив загальні збори. На повістці дня було п'ять питань. Раніш, ніж ставити на голосування будь-яке питання, Шамаєв виступав з приводу даного питання і з'ясовував його, додаючи до того думку комітету, так, що загальні збори без найменших вагань схвалювали думку комітету і одноголосно підтримували його міркування. Шамаєв умів все це робити просто таки чудово. І цим разом, так як і завжди, всі його дружньо підтримували і проголосували за пропозицією комітету по першому, другому і третьому питанню. А тоді Шамаєв на остатку прочитав останнє питання по відношенню звільнення з ізоляції Борисенка. Все це було зачитано і сказано таким тоном, наче б це питання не варте найменшої уваги і воно повинно вирішатися просто механічно. Шамаєв зіслався на те, що мов Борисенка ізолював Воробйов, а поскільки Воробйова зняли з голови комітету, то вже пора ліквідувати і всі наслідки його авантюристської діяльности.

Але авдиторія саме якраз і ждала того питання. Після закінчення виступу Шамаєва, піднялися руки по всій авдиторії і на ґальорці просящих слова. Першим взяв слово молодий хлопець-електрик Щерба і сказав:

«Борисенко у лагері весь час був бриґадиром. Жив, як паразит, за рахунок тружеників, та ще й дуже часто збивав їх і віддавав у ізолятор. Але ми простили йому всі його злочини, надіючись, що він все це зважить і нарешті покається і стане справжньою людиною. Але Борисенко не з тих — він почав організувати змову проти нашої боротьби із свавіллям адміністрації і її цепних псів, таких, як Борисенко. Він не шанував порядків, встановлених нами всіма і щоденно ходив і на кухню в самий робочий цех і вимагав собі те, що йому бажалось. Із чотирьох тисяч народу він тільки один виявився такою безсовісною свинею. Мало того, він явно інформував через дроти адміністрацію про роботу комітету і всіх наших кращих людей. Отже, якщо Борисенко виступить перед нашими загальними зборами, і чистосердечно осудить сам себе за всі ті його злочини і пообіцяє стати чесною людиною, то тоді ми подумаємо над тим, щоб його звільнити з ізоляції.

— Правильно Щерба говорить, правильно!!! — закричав весь зал і продемонстрував свою солідарність із Щербою бурхливими оплесками.

Після Щерби виступало ще кілька людей в такому самому дусі і народ всіх підтримував дружніми оплесками, вигуками: «Правильно, правильно!!!»

Після тих виступів, Борисенко вийшов із-за ширми, постояв декілька хвилин з опущеною головою і знову сховався за ширму. Тим разом Шамаєв і всі його друзі краще ніж будь-коли зрозуміли, що вони є лише обнародуваним знаряддям в руках якоїсь невидимої досконало зорганізованої сили, яка їх дружньо підтримує в усіх відношеннях, в яких їх інтереси не розбігаються з міркуваннями комітету.

Утвердивши свою силу і високо організовану зіграність, ідейність і зразкову дисципліну, люди виходили із зборів із сяючими обличчями немов обновлені. Організованість і дисципліна на тих зборах перевищила всі мої сподівання.

Воробйов із своєю групою сиділи в бараці і схвильовано чекали закінчення зборів. Вони всі були переконані в тому, що Борисенка звільнять і дуже боялися того. А довідавшись про хід зборів і їх результат, Воробйов сказав: «Я очень-очень хотел бы посмотреть на этого человека, кто есть той невидимой пружиной, которая двигает эту всю хорошо налаженную машину».

Людям воробйовського типу здається, що такі речі може робити тільки якась надлюдина, обдарована надприродними здібностями. А по суті наша сила і хист таїлися у наших людях, які ми лише відкрили в них, відповідно настроїли, заострили і по заданій програмі, узгідненій з тими ж людьми, пустили в рух. Все це належить до організаційного мистецтва, відчуття такту і політичного нюху. У всякій мірі я того всього навчився у комуні політв'язнів у Ломжі і дещо вдосконалив сам.

У другій половині липня, у міжгір'ї за шостим лагером розтав сніг. Той самий сніг, на який адміністрація завжди показувала і, смакуючи, казала: «Вы выйдете на свободу только тогда, когда этот снег на горах растанет. Поняли?!!» А цей сніг фактично не розставав ніколи, навіть і в найбільшу спеку. Отже з причин того постійного твердження адміністрації усі в'язні наче б напівжартома заговорили про те, що нарешті розтав і той сніг, на який завжди із садистичною насолодою зсилалась адміністрація, щоб таким чином утвердити нашу приреченість на неминучу смерть у вічній мерзлоті заполяр'я на будовах, укріплюючих їх свавілля.