Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Смотрите, у него руки чернеют. У кого ключи? Ослабить ему наручники, — розпорядився генерал.

Ключів шукали і перепитували один в одного хвилин п'ятнадцять, але нарешті знайшли і послабили мені наручники. Тоді я сказав своє прізвище, але генерали вже не слухали мене і відійшли геть.

Через хвилин десять привели до мене в яму медфельдшера Козлавскаса.

— О, видишь — комитетчик, волосы себе отрастил, — сказав один офіцер і, схопивши його за волосся, вдарив ногою в живіт. Козлавскас скорчився і впав. Тоді всі кинулися бити Козлавскаса. Пізніше привели до нас ще одного українця (його прізвище я забув) і почали бити його.

— Встать! — скомандував нам якийсь офіцер.

Ми встали.

— Следуйте вперед вот в этом направлении, — показавши рукою, сказав офіцер. Ми мовчки пішли. Нас конвоювало троє солдатів. Один раз конвойний солдат вдарив мене навсторч прикладом з такою силою, що я впав і на якусь мить втратив притомність.

За метрів п'ятсот стояв «воронок». Задні двері у «воронку» були відкриті і збоку біля них стояв якийсь здоровий лейтенант.

— Заходите по одному, — сказав офіцер. Першим пішов Козлавскас. Якраз у ту мить, як Козлавскас підняв ліву ногу, щоб ступити на східець «воронка», лейтенант зо всієї сили вдарив його чоботом між ноги, в найболючіше місце. Козлавскас впав і втратив свідомість. Солдати вкинули його у «воронок» і там почали бити, рвати волосся з його голови. 3 другим зробили те саме. Лейтенант влучив його в те саме місце, що і Козлавскаса. Останнім пішов я. Лейтенант затиснув зуби і відставив свою праву ногу назад для відповідного розмаху. Але я, підійшовши до «воронка», піднявся на сходинку «воронка» не на ліву нову, а на праву, і тому лейтенант своєю ногою вдарив мене не між ноги, а в зад, і я бистро вскочив у «воронок».

— Схитрил, дать ему там за эту его хитрость, — сказав лейтенант до солдатів. Солдати вскочили у «воронок» і почали мене бити, але у «воронку» було вже нас троє і не було місця займатися їх улюбленим «спортом».

— Куда их? — запитав лейтенанта солдат-шофер.

— Гони их к яме, — відповів лейтенант.

«Воронок» рушив і почав нас кидати по норильському бездоріжжі. Всі стогнуть. «Там у ямі мені попало найбільше, а тут найменше», — думав собі я. Але в яку ж це ще «яму» везуть нас? Через хвилин сорок «воронок» зупинився. Відчинилися двері. Трьох беріївських пахолків із садистським виразом облич жадібно заглядали до нас у «воронок».

— А ну виходь по одному, — почулась самовдоволена команда якогось офіцера. Я вийшов першим.

— Бегом все туда под стенку, — скомандував капітан і показав рукою стіну тієї тюрми, що вони називали «Ямою». Я пішов у вказаному напрямку.

— Тебе говорят бегом, — крикнув якийсь беріївський пахолок і вдарив мене ногою в бік.

Біля вказаної стіни, старший лейтенант з бульдоґівською мордою глухо сказав:

— Ложись лицом к земле и наслаждайсь запахом земли, пока ещё живой, бо скоро здесь вас всех прикончат. Понял?!!

Я мовчки ліг і насправді нюхав запах тіеї страшної ями, якою гордились всі пахолки садистичного племени Ягоди, Єжова, Абакумова і Берії.

«Земля, як земля, — думав собі я, — але оці нелюди за довгі роки сваволі зробили її страшною». Але зараз же пригнали і звеліли лягти ниць, так як і мені, моїм обом друзям по нещастю.

— Здесь их прикончим или там под обрывом? — запитав старший лейтенант капітана.

— Нет, это была бы для них большая роскошь. Будем наслаждаться ними по одному на каждую ночь. Ночью приятнее заниматься зтим делом, — самовдоволено сказав капітан, — сейчас мы по одному будем давать их своим солдатам для упражнений.

— Шумук, поднимайся и следуй за мною, — сказав капітан.

Я встав і пішов за капітаном. Капітан завів мене в темний коридор, що вів до канцелярії тюрми. У коридорі чекали на мене чотири здорових роздітих солдати.

— Поупражняйтесь, ребята, зтим храбрецом, — злорадно сказав капітан до солдатів.

Солдати миттю вхопили мене за руки й ноги і, піднявши вище своїх голів, рвучко шарпнули до землі. Так піднімали мене і кидали на землю шість разів.

Звідти завели в канцелярію для оформлення прийому в тюрму.

Прийшла жінка-лікар і веліла мені роздягнутись догола. Я роздягнувся. Все тіло було в синяках. Жінка-лікар оглянула мене і, повернувшись до капітана, з глумом сказала:

— Видно, он у вас боксом занимался.

— Да, он у нас боксёр, — і в ту ж мить з усієї сили вдарив мене голого ногою в живіт. Я впав і мене віднесли до камери.