Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Тим разом мене тяжче скатували, ніж у польській дефензиві. Три дні я нічого не їв, не пив і сам не міг навіть піднятися з нар.

До ночі в нашу камеру напхали стільки людей, що ті, які були далі від вікна, почали вмлівати від нестачі повітря. Через кілька днів нас розсадили.

На п'ятий день я почув себе краще. Через декілька днів до нашої камери дали людей з четвертого лагеря ІТЛ. [35] [35] ІТЛ (ИТЛ) — Исправительно-Трудовой Лагерь (Виховно-Трудовий Лагер). Серед тих людей був один високий, стрункий, красивий молодий чоловік. Він робив враження вдумливої зосередженої людини.

— Що це за чоловік? — запитав я одного з їх групи.

— Це Євген Грицак, він у нас керував усім страйком. Це дуже відважний чоловік, — відповів один з їх групи.

Ми, каторжани, дев'ять років були строго ізольовані від усіх політв'язнів-некаторжан, яких судили після нас, і тому нам було дуже цікаво знати, як у них проходив страйк. Які в них були порядки, та які вони ставили вимоги? Ми завжди були про ті лагери дуже високої думки. Степанів, Воротняк і Колотій [36] [36] Нечітко. Можливо — Колодій. багато років перебували разом з ними і вони просто ідеалізували «провідних людей» тих некаторжанських лагерів, а зокрема Германа Петровича, Щура, Горошка і цілий ряд інших. Мені дуже хотілося познайомитися з тими леґендарними людьми, але їх у нашій камері не було. Був лише нікому не відомий Євген Грицак. Саме цей Євген і керував страйком на четвертому лагері.

— Ви, Євгене, з четвертого лагера? — запитав я.

— Так, я з четвертого лагера, — гордо відповів Євген.

— Розкажіть, будь ласка, як у вас виник, проходив і закінчився страйк? — запитав я Євгена.

— Вечорами, а зокрема у вихідні дні, наші хлопці з України співали своїх народніх пісень і ось одного дня солдат, охороняючий лагер, почав кричати, щоб перестали співати, а хлопці не звертали на його крики ніякої уваги, продовжуючи співати. Солдат почав стріляти і вбив одного на смерть, а двох ранив. Оце й послужило причиною для страйку, — відповів Євген.

— А хто у вас керував страйком? — запитав я.

— Я один керував страйком від початку і до кінця, — гордо відповів Євген.

— А які вимоги ви ставили перед урядом? — запитав я Євгена.

— Я домагався покарання вбивці, — так само гордо відповів Євген.

— А як закінчився у вас страйк?

— Приїздила московська комісія і пообіцяла нам розібрати всі наші скарги і тоді ми вийшли на роботу, — відповів Євген.

— Люди самі пішли на роботу, чи ви їм наказали йти? — запитав я.

— Я сам сказав людям, щоб ішли на роботу, бо в людей витворився такий настрій, що вони пішли б самі, а це було б гірше, як для мене, так і для всіх, — відповів Євген.

— А скільки днів ви страйкували? — запитав я Євгена.

— 17 днів, — відповів Євген.

— А ми страйкували рівно два місяці і в нас усе було поставлено зовсім по-іншому, — сказав я.

— Що ж з того, що ви страйкували два місяці. Ви ж усю славу вашого страйку віддали руським. Вами всіма руські командували. Серед вас не знайшлося навіть і одного українця, який би відважився все це взяти на себе, — заносливо сказав Євген.

— Ми підходили до тієї справи зовсім з іншими міркуваннями. Ми, навпаки, докладали всіх зусиль, щоб ніхто інший, а саме руські офіційно фірмували керівництво страйком, але ми те керівництво поставили в таке положення, що воно змушене було виконувати нашу волю, — відповів я Євгенові.

— Про те, що ви оце оповідаєте, ніхто ніколи не знатиме, а про те, що руські вами всіма командували, знають і знатимуть усі, — відповів Євген.

— Руські щедро нагороджували і прославляли тих наших «хохлів», що віддавали всі свої сили, талант і життя за створення російської імперії. Адже ж пора і нам навчитися впрягати руських у боротьбу за розрушення тієї імперії і славити їх за те, бо руський народ насправді стане вільним і повноцінним народом щойно тоді, коли не буде поневолювати інших народів, — відповів я.

Далі продовжувати бесіди Євген не виявив охоти, але по виразу його обличчя видно було, що він залишився при своїх думках. Для нього особиста слава — понад усе. Терпимість до інакшемислячих чужа для його природи і тому з ним розмовляти виявилось дуже важко. Його Бог не наділив користолюбністю, але, натомість, дав подвійну норму славолюбивости і властелюбивости. А взагалі то це був безкорисний, чесний, розумний і спостережливий чоловік.

— А може й краще було б нам також вивести людей за зону і таким чином уникнути тієї кривавої розправи, а ми могли це зробити? — сказав до мене Роман 3.