Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Наші відозви і призиви робили дуже велику роботу. Вільне населення Норильська призирало, бойкотувало лагерну адміністрацію. У школах діти почали призирати, а іноді навіть і бити дітей лагерної адміністрації. Машиністи і кондуктори поїздів, які постачали сировину на 25 завод, стискали руки в знак солідарности з нами, а іноді сміливо навіть кричали: «Тримайтесь, хлопці! Ми вас підтримуємо. Палача Берії вже нема».

Симпатії всього населення Норильська були на нашому боці. Всі побутові лагери, а зокрема сусідський № 5 із своїми 12 тисячами в'язнів явно симпатизував нам й морально підтримував.

У лагері панував зразковий порядок і чистота. Всі жили мирно. Навіть і ті, що раніше ворогували між собою, також помирились. Усі утвердилися в своїй силі і довір'ї один до одного. Після 17-денного голоду на дев'ятій нормі, ми вибороли собі ґарантійну норму харчування. А хворим дали навіть дієтний харч. До магазину прийшов вільний продавець, щоб розпродати решту продуктів. Комітет взяв від продавців список наявности продуктів у магазині і згідно того списку виготовив список, кому скільки чого продати. До магазину пішли тільки ті, кому було позначено комітетом. Сам продавець, після продажу остатків товарів, сказав до голови комітету: «Такого порядку і ввічливости, як оце зараз у вас, я ще ніде і ніколи не бачив, і не думав, що за такий короткий час можуть люди так змінитись».

Нам приємно було слухати такі хороші відзиви про нас. Тоді всім стало ясно, до якої ганьби могли б довести воробйовці, коли б їм вдалося взяти верх лагера. По суті, лінія Воробйова була настільки ж самозгубною, як і лінія Жданова та Борисенка. Ми перемогли змовників як правих, групи Жданова, так і лівих, групи Воробйова, виключно завдяки надзвичайно чуткої гнучкої і рішучої діяльности самодопомогової організації взагалі, і її центру, зокрема. При відсутності самодопомогової організації, групі Жданова легко вдалося б перев'язати ввесь комітет і посадити його в ізолятор, під замок, а тоді запросити до лагера адміністрацію. Так же само при відсутності самодопомогової організації пізніше комітетові на чолі з Воробйовим вдалося б зірвати парові котли в нашій лазні під самим дивізіоном і в ту ж мить кинути наших людей на до зубів озброєних людей дивізіона і таким чином закінчити масакрою організований високого політичного значення страйк, яка б послужила для адміністрації виправданням всіх їх свавільних злочинів. Справитись з усім тим могла і блискуче справилася наша самодопомогова організація.

Українська самодопомогова організація була одинокою пружиною, надавала відповідний курс для обнародуваного комітету і активно підпирала той курс тиском загальних зборіх політв'язнів, каторжан. Все це було зроблено так, що комітет, в силу обставин, змушений був виконувати волю невидимої і незнаної йому української самодопомогової організації. Не виконувати волі тієї невидимої і незнаної для комітета організації страйковий комітет не міг, бо українська самодопомогова організація диктувала страйковому комітетові свою волю за посередництвом загальних зборів, а збори політв'язнів являлися найвищою інституцією, проти якої страйковий комітет нічого не міг вдіяти. Він зобов'язаний був виконувати волю загальних зборів. Українська самодопомогова організація політв'язнів під час страйку охоплювала около 180 політв'язнів, а кожен з тих 180 людей, в порядку товариських взаємовідносин, мали безпосередній вплив ще на 2–3 політв'язнів. Так що в загальному ми спирались на 750 найактивніших політв'язнів. А наш клюб разом якраз і вміщав 750 чоловік. Отже ж, якщо нам треба було примусити комітет виконувати нашу волю, то тоді всі місця на загальних зборах у клюбі ще заздалегідь займали ті люди, які вже були поінформовані, яку саме лінію треба підтримувати на даних загальних зборах і проти чого кому і як виступати. Буквально кожен чоловік знав, у якому ряду і який номер місця він повинен зайняти в клюбі на даних зборах і яку роль зіграти. Забираючі слово по спірних питаннях були розміщені по всьому залі і на ґальорці. Кожен з виступаючих знав, хто має виступати першим, хто другим і т. д. А весь зал знав про те, що вони зобов'язані кожного виступаючого активно підтримати дружніми оплесками і криками: «Правильно!!!» А проти тих, які якимсь чином втиснулись на ті збори і виступали в протилежному дусі, всі наші зобов'язані були влаштовувати обструкцію, цебто: тупотіти ногами, свистіти, кричати — «Ганьба», або — «Геть з такими виступами». І все це робилося в міру потреби з такою акуратністю і з таким завзяттям, що чогось кращого не можна було уявити.