Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Лише одного разу десять автоматників перерізали дротяну огорожу і після декількох автоматних черг увірвалися у зону. Всі каторжани, що стояли в охороні того участка, попадали на землю. Але якраз під ту пору надійшов Бондаренко і на весь зріст кинувшись проти автоматників, закричав «Ура». У ту ж мить зірвались із землі біля ста каторжан і кинулись на автоматників. Автоматники, вражені тією безпрецедентною відвагою абсолютно беззбройних людей, швидко відступили за межі лагера і залягли за залізничним полотном. Цей безпрецедентний подвиг Бондаренка дуже приємно мене схвилював. До того часу ніхто з нас і не думав про те, що у тому спокійному чоловікові скривається така величезна сила духа, яка навіть і з боягузів робить героїв.

Бондаренко і Харківський виявились невичерпним джерелом бойового духу і веселого настрою навіть у найтяжчі хвилини психічних атак і наступу голоду. Живий і наглядний особистий приклад таких людей робить більше від мільйона аґітаторів і всякого роду політруків. У критичні хвилини вони були душею всіх каторжан, але «генерал голод» — робив своє. Люди почали вибиватися з сил. Воробйовці почали готуватися, щоб проломити двері у магазині і забрати звідти на розпродаж продукти. Довелося нам подвоїти охорону магазину, щоб таким чином не допустити до грабунку. Нам надзвичайно важливим було зберегти високу мораль і витримку політв'язнів навіть у період голоду. Хтось з каторжан із прибалтійських народів приніс журнал, у якому був кресленик паперових літаючих зміїв. Наші хлопці схопились за ту ідею. Такі літаючі змії нам потрібні були для транспортировки наших закликів і відозв до вільних жителів Норильська. Першого такого змія сконструювали того ж самого дня і на міцному шнурку запустили його в повітря. Перше випробування без вантажу змій витримав чудово. Довелось швидко потурбуватись про корисний вантаж.

Миколайчук скоро наштампував закликів до вільного населення Норильська, такого змісту: «Вольные граждане Норильска, сообщите правительству о том, что администрация третьего каторжанского лагеря морит нас голодом и расстреливает!» або «Вольные граждане Норильска, бойкотируйте палачей дивизиона третьего каторжанского лагеря. Это убийцы ни в чем не виновных тружеников, тех, что построили много заводов, фабрик и жилых домов на вечной мерзлоте заполярья».

Перший раз до змія прив'язали 50 гарно надрукованих таких закликів і внизу під пачкою закликів прив'язали довгий ґніт, зроблений з добротної вати, і запалили його. І тоді підняли з тим вантажем змія у повітря. Змій слухняно піднявся і немов бомбовоз, поніс наш мирний вантаж над містом Норильськом. Поки ми розкрутили своїм ручним коловоротом свого 1500-метрового шнурка, то ґніт догорів до тієї нитки, якою були зв'язані заклики. Нитка перегоріла, і в ту мить наші заклики відірвались від змія і, не долітаючи метрів сто до землі, розсипались над містом. Над долею змія і закликів, які призначались для вільних громадян Норильська, вболівали всі каторжники нашого табору. Чотири тисячі каторжан, виснажених голодом, стояли і з великим переживанням стежили за ходом змія. По другу сторону колючої дротяної огорожі стояв весь дивізіон, адміністрація лагеря, стріляючи по нашому змію із всієї своєї зброї значно дружніше, ніж у війну по фашистських літаках. А частина солдатів бігла по ходу змія з метою визбирування наших закликів, щоб вони не потрапили до рук вільного населення Норильська.

Наш перший експеримент вдався чудово. Вся зона кричала «Ура» і плескала у долоні. Адміністрація скаженіла від люті. Органи ЧК від перших днів свого існування і понині найбільше бояться гласности. Отже ж наскільки ми всі раділи тією своєю конструкцією засобів випуску і доставки інформації за межі лагеря, настільки це лютило всю адміністрацію, дивізіон і московську комісію.

Нові змії частенько поверталися на «свою базу» прострелені в трьох, а іноді навіть в п'ятьох місцях. Після повернення із «бойових» завдань, люди з неймовірною любов'ю оглядали їх і гладили руками, немов би це були живі істоти. Після таких «травм», санітари заклеювали їм «рани» і знову підв'язували відповідний вантаж і направляли їх уже по звіданому шляху на місто. І знову стрілянина, і знову переживання, і знову крики «Ура». Всі ввійшли у такий азарт, що забули навіть про голод.

Три дні безперервно ми засипали Норильськ своїми закликами й інформували населення міста про всі свавілля адміністрації і конвойних військ. І нарешті генерал Семенов через гучномовець сказав: «Прекратите баловаться в эту свою «авиацию» и сегодня же получите полную норму питания. А завтра выходите на работу. На втором, четвертом и пятом лагере люди умнее вас, они уже вышли на работу. Если вы хотите, чтоб ваши жалобы правительство разобрало в вашу пользу, то вы немедленно должны прекратить эту свою волынку».