Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Воробйов глянув на мене зверхнім поглядом і, відвернувши голову, підкреслюючи таким чином свою зневагу до мене, запитав:

— Так в чём же дело?

— Нам стало відомо про те, що цієї ночі ви робили таємничі збори і на цих зборах утворили штаб неіснуючого полка, а нас шістьох, присутніх тут зі мною, неузгіднивши з нами, назначили командирами неіснуючих рот і батальйонів. Отже ми прийшли насамперед запитати вас, хто давав вам право займатися у нашому лагері такими зверх безглуздими авантюрами? Хто дав вам право заочно затягувати нас у ту авантюру? Ви хочете високо організований страйк перетворити на криваву авантюру?!! Ви хочете наш народ кинути в жертву на скоростріли тільки для того, щоб втекти від того народу, щоб втекти з лагера? Це підло і дуже підло з вашого боку! Зрозуміло? Отже негайно, в цю ж хвилину, скличте всіх тих людей, які були на тій вашій таємній нараді і в присутності всіх їх і нас шістьох об'явіть їм про те, що це все, про що ви розмовляли, анулюється. Зрозуміло?!! — у піднесеному тоні сказав я.

— А кто вы такие? Какое вы имеете право приказывать, что я должен делать?!! — владним тоном зареаґував Воробйов, — ведь не вы, а я являюсь председателем Забастовочного комитета. Понятно вам?

— Віднині ви є авантюрист номер 1. Зрозуміло? Отож робіть те, що ми вам говоримо, і то швидко, бо якщо ми почнемо це робити, то вам прийдеться дуже дорого розплачуватися за ту авантюру.

Воробйов глянув на мене сповненим ненавистю поглядом і, повернувшись до своїх прибічників, сказав:

— Идите, позовите всех этих людей, пусть придут в клуб на галерию.

Вони також кожен зокрема глянули на мене ворожим поглядом і вийшли.

За хвилин тридцять всі «офіцери» неіснуючого штабу полку були зібрані на ґалереї нашого клюбу. Більшість з них були власовці, лише тільки один був майор міліції, який мав призначення бути в неіснуючому полку польової жандармерії (з відомих причин їх прізвищ я тут не називаю).

Всі вони були пригнічені. Воробйов також сидів з опущеною головою в оточенні своїх полковників і чекав невідомо чого, знаючи лише, що настане щось неприємне.

В силу обставин перервати ту хворобливу мовчанку і надати відповідний хід тій справі, із-за якої ми тут зібралися, довелося мені.

— Ми сюди зібралися з приводу ваших «таємних» зборів, які ви, під керівництвом Воробйова, робили цієї ночі у бувшій конторі адміністрації. Слово по поводу тих таємничих ваших «зборів» надається Воробйову. Прошу встати і з'ясувати ту вашу жалюгідну затію так, щоб більше до того питання нам не повертатися.

Воробйов помаленьку дуже неохоче піднявся і, не дивлячись на людей, сказав:

— Поскольку всё то, о чем мы с вами разговаривали в эту ночь, стало известно тем, кому не должно было быть известным, прошу считать, что ничего этого не было. В силу сложившихся обстоятельств, мы вынуждены отказаться от своих планов. Вы меня извините, ребята, что у нас вышло с тем всем так некрасиво, — сказав Воробйов і сів.

— Просимо вас, товаришу Шамаєв, зараз же скликати загальні збори каторжан і оповістити їм про те, що у зв'язку з недугою, товариш Воробйов просить, щоб його звільнили з посади голови Страйкового комітету. Так же тов. Воробйов? — повернувшись до Воробйова, запитав я.

— Так, я мою руки от всего того, что здесь делается, — сказав Воробйов, до краю ображений.

— Мы также не считаемся членами комитета. Мы больше не хотим с вами иметь ничего общего, — заявили ті шість членів Страйкового комітету з числа руських товаришів Воробйова на чолі з Морозовим.

Ось так і виник політичний кризис нашого Страйкового комітету. Із числа п'ятнадцяти членів комітету, сім чоловік на чолі з головою Воробйовим подалося до димісії. Треба було на їх місце негайно підібрати кандидатури і висунути їх на затвердження загальним зборам.

Оце так безславно закінчилась кар'єра «леґендарного» Воробйова та його полковників.

3 ґалерії всі вийшли мовчки, не озиваючись один до одного жодним словом. Воробйов з шістьома своїми вірними друзями пішли в напрямку двоповерхового бараку, де він тоді жив, Шамаєв з Королем і останніми членами комітету пішли до штабу, щоб написати порядок денний для загальних зборів. Я з своїми шістьома друзями вийшов на вулицю для обговорення того, що ми зробили. Всі були здивовані з того, що так легко вдалося розвінчати Воробйова і його групу авантюристів.

Попрощавшись із своїми товаришами, я пішов до Таращанського і студента.

— Як же ж ви там розправились із тим «полковником»? — іронічно запитав Таращанський.