Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Я оповів Таращанському і студентові все від початку до кінця про всю ту справу «полковника» і його «штабу». Все це скидалось в однаковій мірі як на трагедію, так і на комедію, а вірніше кажучи, та комедія з полком, задумана Воробйовим, спрямована була на страшну трагедію, але ми її відвернули з того фатального напрямку у сторону комедії.

Звичайно, для лагерної адміністрації та беріївської московської комісії краще було б, коли б це все закінчилося трагедією.

— Що ж, треба нам зараз намітити людей до комітету на місце воробйовців, — сказав Таращанський.

— Своїх людей із самодопомогової організації ми туди висувати не будемо, на це немає ніякої потреби. Ми повинні висунути кандидатів у комітет таких, які найкраще себе зарекомендували у період страйку, — сказав я.

— А чому б нам не направити своїх до комітету? — запитав студент.

— Якщо ми можемо керувати всією діяльністю комітету і контролювати її за посередництвом Короля, то навіщо направляти туди своїх людей? Від того комітет справніше працювати не буде, — відповів я.

Після тих коротеньких дискусій ми намітили шість кандидатур до комітету і шість чоловік із своїх, які мали на загальних зборах висунути їх. І одночасно своїми каналами дали настанови самодопомоговій організації активно підтримати на загальних зборах намічені і висунуті нами кандидатури.

Самодопомогова організація у період страйку працювала вийнятково жваво. Це була одинока пружина, яка невидимими артеріями охопляла весь організм політв'язнів-каторжників.

На загальних зборах все пройшло, як по нотах. Кого наші висунули в кандидати до комітету, тих загальні збори й обрали. Комітет оновився. Головою комітету вибрали Шамаєва. Після тієї воробйовської кризи комітет зміцнів і об'єднався у монолітну силу. Роль і значення Короля у комітеті ще більше утвердились.

Люди, охоплені і виховані в дусі самодопомогової організації, утвердились у великому значенні і силі її. Авторитет невидимого, але всюдисущого центру самодопомогової організації виріс і здобув нероздільне довір'я. Під впливом монолітного, досконало зорганізованого і високо здисциплінованого ядра всіх каторжан, яким і являлася самодопомогова організація, упевнились у своїх силах і всі каторжани.

Оце якраз під ту пору, одного погожого дня до нашого лагера прибув якийсь до того часу нам невідомий чиновник і разом з начальником лагера Тараховим прийшов до лагера, і підійшовши до людей сказав:

— Я заступник генерального прокурора по місцях ув'язнення, прокурор першого клясу Вавілов. Ось мої документи, — вийнявши свій пашпорт, сказав він.

— Ми перевіряти ваших документів не маємо права. Зараз ми покличемо голову комітету, — відповіли прокуророві наші каторжани.

— Добре, йдіть кличте голову комітету, — спокійно, усміхаючись, сказав прокурор.

Але голову комітету, Шамаєва, вже повідомили про прибуття прокурора ті вартові, що пропускали його у лагер через вахту, і Шамаєв, давши відповідні, заздалегідь зроблені вказівки старшим по бараках, ішов назустріч до прокурора.

— От уже іде наш голова комітету, — сказав один з каторжан.

Прокурор повернув голову у бік надходячого Шамаєва і непомітно посміхнувся.

— Здравствуйте, гражданин прокурор, — сказав Шамаєв.

— Здравствуй, председатель забастовочного комитета, — відповів Вавілов. — Я заместитель генерального прокурора, прокурор первого класса, Вавилов. Прилетел сюда к вам самолетом нарочно, чтобы разобраться со всем тем, что у вас случилось, — сказав прокурор Вавілов.

— В первую очередь давайте, гражданин прокурор, пойдём осмотрим лагерь. Побеседуете с людьми, а тогда уж будем разговаривать по существу дела, — сказав Шамаєв.

— Я согласен, — сказав прокурор, і взявши Шамаєва під руку, сказав:

— Пойдём.

Для нас було потішно дивитися, як цей високий, огрядний, по формі одягнений, при всіх своїх реґаліях, вів під руку, немов свого колеґу, нашого малого на зріст, виснаженого і одягненого в лагерний поношений бушлат Шамаєва.

За цей час, згідно відповідних вказівок, всі каторжани вишикувались колонами перед своїми бараками.

Починаючи від першого бараку, Шамаєв з прокурором Вавіловим підходили до кожної колони. Вавілов здоровкався з колоною словом «здравствуйте» і запитував: «Что же это у вас случилось, ребята?» 3 кожної колони з прокурором розмовляло, згідно проробленого пляну, 3–5 чоловік. Все це, що ті люди говорили прокуророві, було зредаґовано так, щоб кожний виступаючий наголосив на якусь всім відому деталь грубого свавілля адміністрації. І так по черзі йому оповіли про всі страхіття каторжанського лагера. Траплялися виступи каторжан і не пляновані. Ось приміром, бувший майор, а пізніше начальник військомату, Ляцький, підійшов до прокурора Вавілова з газетою в руках і, показавши йому знімок у газеті, сказав: