Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Але групі Борисенка, так само як і раніше групі Жданова, не пощастило зреалізувати своїх плянів. Наша всюдисуща невидима самодопомогова організація розкрила і ту змову. За кожним змовником комітет висилав трьох людей. Ці люди приводили в штаб комітету змовників разом з їх ножами, наготовленими для виконання наміченого схоплення.

До штабу комітету змовників приводили по одному. Духу у них виявилося не дуже багато. У штабі комітету їм чомусь відразу Бог мову відняв і в колінах стало не гаразд. Один тільки Борисенко тримався зухвало. 3 ним розмовляли там також «зухвало» на його «любимій» мові.

Всіх тих змовників відразу ж і звільнили, тільки одного Борисенка закрили в одній кабінці і поставили над ним варту.

Загальні збори політв'язнів заплямували змовницьку групу Борисенка і схвалили рішучі дії комітету по відношенню тієї групи. Багато людей, а зокрема руських, убачали у Воробйові свого Месію. Фетишування Воробйова дійшло до леґендарности. Він навіював силу духа і стійкости на багатьох віруючих у нього, як в непомильного і всезнаючого та всесильного надчоловіка. І це на деякий час зрівноважило психічні сили натиску адміністрації із силами страйкуючих. Авторитет Воробйова на той час був великий, але сам Воробйов уявляв його набагато разів більшим, ніж він був насправді. Отож величезне переоцінювання ним самим і його віруючими свого авторитету і недооцінювання окруження нашого, йому невідомого лагера, спричинилося до втрати почуття реальности. І це лягло в основу причин його величезних помилок, які виявилися і з'ясувалися пізніше.

Перший раз на загальних зборах каторжників виступив він не зі сцени клюбу, так як це робили всі, а з кінобудки по селектору. І це відразу не сподобалось деякій частині мислячих людей.

— Чи він не знає про те, що виступаючи по селектору, він ображає слухачів, чи може йому байдуже, як сприймають це слухачі, — чулися голоси наших каторжан.

Через кілька днів, генерал Семенов викликав Воробйова на переговори. Воробйов, не погодивши того питання навіть з комітетом, пішов до генерала Семенова на переговори. Переговори відбувалися метрів десять від вахти на території лагера. По одну сторону стола сидів генерал Семенов, а по другу — Воробйов, і більш ніхто не був присутнім на тих переговорах. Переговори протягнулись близько години. Всі каторжани з нетерпінням ждали закінчення тих таємничих переговорів метрів сто від них.

— Людям не подобаються оті секретні його переговори з генералом, — сказав до мене Л., який був одним із кращих діячів нашої самодопомогової організації.

— Добре, ми це врахуємо, — відповів я, — більше він не буде проводити подібних переговорів.

Після цих переговорів, Воробйов знову пішов до клюбу і знову з кінобудки по селектору доповів загальним зборам про свої переговори з генералом.

— 3 генералом говорив цілу годину, а нам доповів на відчепного про ті переговори за п'ять хвилин, — заговорили між собою каторжани.

— Та от і тих п'ять хвилин не говорив прямо зі сцени, дивлячись людям у вічі, а по селектору, щоб його ніхто не бачив і не ставив запитань, — сказав хтось інший.

— Якщо ще коли він сам піде на такі переговори, то треба буде сказати йому, щоб сюди до нас вже не вертався, а йшов разом з генералом за зону, — сказав хтось третій з каторжан.

Почувши такі відгуки каторжан про ті переговори, я зайшов до комітету і сказав:

— Народ ставиться з недовір'ям до таких переговорів. Бажано було б, щоб це більше не повторювалось, бо це може привести до непередбачених неприємностей.

— Так що ж, мені не довіряють? — з обуренням крикнув Воробйов.

— Справа переговорів з генералом — це справа загалу, отож загал і повинен вирішувати, хто і в якому складі має проводити переговори з адміністрацією, — відповів я.

— На сьогоднішній день, поки я голова комітету, можу обійтися без ваших порад, — гордо відповів російською мовою Воробйов.

— Ваш найбільший ворог — ваша гордість і зарозумілість і вам за це доведеться заплатити дуже дорого, — відповів я і вийшов з комітету.

Після того як я вийшов, Король і Шамаєв вдовбали йому в голову, що так чинити у нашому лагері не можна.

І відтоді Воробйов більше вже на переговори не ходив.

— Один з групи Воробйова відкрив собі контору у бувшому кабінеті оперуповноваженого Воронцова і веде там набір у якусь «Соціял-демократичну проґресивну партію» і видає своїм завербованим якісь квитки із штампом тієї партії, — доповів мені студент.