Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Жданов дуже енерґійно взявся за ту справу і почав залучати до тієї групи всіх бриґадирів. Десь за тиждень група була готова і фізично досить сильна. Бриґадири були добре відгодовані і, будучи карателями ще у німців, добре натренувалися вбивати людей. На найближче засідання комітету та група Жданова мала наскочити на комітет з ножами та підготовленими мотузками і зробити своє діло.

Про монтування тієї групи ми знали усе до найменших дрібниць. І коли б не було нашої самодопомогової організації, то вони б дуже легко здійснили свій плян. Комітет із своїм апаратом у порівнянні з ними був заслабий. Група Жданова мала своїх людей усюди, навіть і в комітеті. Їх підготовка була закроєна досить широко.

Про ту змову Жданова ми повідомили комітет і веліли по тій справі скликати загальні збори для обговорення того питання і вирішення, що робити із тими змовниками. Коли ми оповіли про силу і наміри змовників, то комітетчиків пройняв страх. Але ми заспокоїли їх і заґарантували, що все буде в порядку. Все це ми доводили до відома комітету за посередництвом Короля Костя, а Король у своїх ґарантіях перед комітетом спирався на підтримку українського населення у лагері. На загальні збори покликали Жданова і всіх його змовників. Кожному змовникові від самої його постелі і аж до клюбу і в клюбі «товаришило» і супроводило наших від трьох до п'яти чоловік, поінформованих про все і з відповідною настановою, що вони мають робити, якщо їх «підопічні» на будь-кого накинуться. Наше опікунство і веселий настрій та рішучість опікунів змовники відчули відразу і це зіпсувало їм настрій, а багатьом відняло охоту навіть і думати про здійснення своїх плянів. Але на збори прийшли всі і згідно їх пляну, чорним ходом вийшли на сцену, де сидів комітет обличчями до зібраних, і поставали метрів два за плечима комітетчиків. Але разом з ними туди зайшли і їх «опікуни», призначені нами.

— Ей, дударики, що ж це ви позалазили туди на сцену і стоїте! Починайте, що надумались, що духу не вистачає?!! — крикнув хтось із наших. Цей виклик ще більше пригнітив їх.

Загальні збори політв'язнів третього каторжанського лагера відкрив голова комітету Валентин Вождьов. По поводу повістки дня виступив Король і, гостро заплямувавши змовників, домагався від загальних зборів вигнати їх з лагера. Народ закричав: «Вигнати, вигнати!!!» А деякі кричали: «Пов'язати їх і в ізолятор посадити!!!»

Після Короля виступив Доронін на захист Жданова. Доронін обдарований красою слова і вмінням виступати. Після виступу Дороніна, народ захитався, настала дуже небезпечна ситуація, і в силу тих непередбачених обставин довелося виступити й мені. Після мого виступу голова комітету велів провести голосування. Цілий ліс рук піднявся за те, щоб вигнати змовників із зони.

Стриманих від голосування було чоловік тридцять, а проти вигнання не було нікого, крім Дороніна і Головка.

І так Жданов у товаристві семи своїх найближчих людей, не виконавши дорученої йому адміністрацією місії, пішов, як обпльований, за зону звітувати про свою невдачу перед начальником лагера. Останні його компаньйони, опустивши голови, пішли до своїх бараків.

Члени комітету легше відітхнули і спокійно почали продовжувати свою роботу.

Конвойні війська нашого дивізіона виставили навколо лагера вісім скорострілів на землі і вісім на вишках і два максими. Розчот дижурив на всіх тих огневих точках день і ніч.

Всюди понад дротяною огорожею, а зокрема напроти вогневих точок, наш страйковий комітет також поставив свої пости.

Дижурні по лагеру і розвідні змінювали пости через кожних чотири години. Через деякий час дивізіонна обслуга біля скорострілів і наші дижурні пости по нашу сторону дротів, почали зживатися між собою.

— Вот видишь, вас уже подменяют, а наши опаздывают, — частенько говорив розчот біля скорострілів, направлених проти нас, до наших постових.

Наші постові свобідно вступали у розмову з їх розчотами і майже всім їм говорили:

— А чи ви знаєте, на кого ви направили свої скоростріли? Ми ж такі самі робітники і селяни, як і ви. Тут же між нами буржуїв і капіталістів немає. За що ж ви намірились нас стріляти? Ми ж нічого поганого вам не зробили.

— Мы действуем согласно приказа. Будет приказ, будем стрелять, не будет приказа, не будем стрелять, — відповідали червонопогонники.

— Но если ты нас постреляешь, то зто будет преступлением с твоей стороны, — казали їм наші постові.

— Приказ мы должны исполнять, а не размышлять над приказом. Понятно вам?!