Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Давай ключі від ізолятора, ми откриєм твоїх цепних псів, тих, що ти заховав від нагороди в ізолятор, — кричали каторжани на начальника лагера.

— Од камеры Сабосяка я ключей вам не дам, бо ви їх уб'єте, — відповів Тарахов.

Але Сабосяк із своєю групою, маючи при собі фінки, які їм у камері передав оперуповноважений Калашников, прорізали діру в стелі своєї камери і, втікши із ізолятора на подвір'я дивізіона, почали грозити кулаками в напрямку зібраних біля ізолятора каторжан.

— Давайте нам сюди тих своїх цепних псів! — закричали каторжани, повернувшись обличчям до дивізіону.

— Огонь!!! — крикнув начальник дивізіону Повстяной.

І в ту ж мить заграли смертоносною грою автомати немислящих червонопогонників. Засвистали черги і з 24-х каторжан полилась невинна кров. Шістьох було вбито на смерть, а 18 тяжко поранено. Я був тоді в самій гущі тих людей і біля мене рядом впало трупом двоє моїх молодих земляків. По нас стріляли напроти лікарні, так що кулі попадали в лікарню і турбували туберкульозно хворих. Всі потерпілі були ще зовсім молоді люди з західніх областей України. Тільки одна якась шальна куля серед жилої зони влучила одного з друзів Сабосяка, відомого Баранчика.

— Генерал Семенов на вахті! — хтось крикнув позад нас.

У ту ж мить весь той натовп побіг на вахту. Я також швидкою ходою йшов до вахти. Не доходячи до вахти метрів сто, я побачив вийняткову картину. Генерала Семенова у всіх його доспєхах натовп вів на місце тільки що вчиненого червонопогонниками злочину. Дійшовши до вбитих і ранених, генерал підняв два кулаки в напрямку дивізіона і закричав:

— Мерзавцы, что вы наделали?!!

Звідти генерала Семенова взяли за руки і поли його генеральської шинелі і, завівши його до лежачого на траві біля дротяної загорожі зійшовшого кров'ю Воробйова, поставили перед автоматниками дивізіона, а самі під прикриттям його забрали Воробйова до лікарні. Після того генерал був уже непотрібний, і його відпустили. А він, піднявши поли, також драпонув у дивізіон.

— Раз начальник управління чорних лагерів генерал Семенов втік від нас, тоді поки не пізно, хай втікає і вся адміністрація лагера, — крикнув хтось з натовпу.

— Забирай своє вонюче кодло паразитів і марш з лагера. Твоя бандитська місія тут уже кінчилася, — сказав один в'язень до начальника нашого лагера, капітана Тарахова.

Через півгодини вся адміністрація залишила лагер. Залишився тільки медперсонал.

У цей пам'ятний день 4 червня 1953 року у нашому лагері не було невтральних чи байдужих до того, що сталося. Ті надзвичайні криваві події сколихнули і потрясли всіх.

У бараках на нарах не лежав ніхто, — всі були на вулиці, всі учасно ждали дальшого ходу подій. Але ніхто не знав, як воно буде далі і що саме треба робити ще сьогодні. А безпорадність у такій ситуації, — це провал, це поразка. Надії неусвідомленої громадськости звернуті до тих ітееловців, що ми звільнили із ізолятора, а надії людей, охоплених організацією самодопомоги, звернуті на нас і тільки на нас. Ми були одинокою організованою силою і тому саме ми повинні максимально і розумно використати ту ситуацію. Після короткої наради з Таращанським і студентом ми рішили: офіційно перебрати ініціятиву у свої руки недоцільно. Треба якимись силами піддати думку тим, яких ми звільнили із ізолятора, щоб вони негайно підготовились до загальних зборів у нашому клюбі, а нам через свої канали треба повідомити всіх людей про те, що в клюбі будуть загальні збори, на яких будемо вибирати страйковий комітет.

У склад страйкового комітету, який буде обнародувано, треба висувати якнайбільше руських, а зі всіх інших національностей достатньо по одному чоловіку, а українців може бути два-три хороших людей, які б змогли в комітеті проводити нашу лінію; а ми з свого боку організуємо їм стопроцентову підтримку всієї громадськости нашого лагера.

Пора нарешті нам уміти організувати навіть і руських, щоб вони самі розхитували устої своєї імперії. Ми повинні вміти в тій справі дати їм першість. І вони радо відступали перші місця у боротьбі за їх імперію і щедро нагороджували наших земляків за те, отож пора й нам навчитися відступати їм перші місця в розрушенні їх імперії. Це реабілітує їх і піде на користь не тільки поневоленим юним народам, а й їм самим. Вони стануть нарешті повноцінною творчою нацією.

Наші люди діяли дуже справно, через годину клюб був забитий людьми. На порядку денному стояло одне питання: вибори Страйкового комітету.