Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Того ж самого дня, тільки зовсім на іншому виробництві, бриґадир штрафної бриґади вдарив Загорулька Романа. Але Загорулько в ту ж мить приварив йому так, що той відразу звалився з ніг, а тоді вже відлупив його по всіх правилах.

Внаслідок тих двох інцидентів в один день, адміністрація впала в паніку. А Сабосяк, Попандополо і ще чотири їх компаньйони пішли до начальника лагера і попросили, щоб їх закрили в ізолятор. За ними почали всі бриґадири, нарядники і начальники колон збирати свої речі і тікати в ізолятор. Прийшлося нам самим тих вчорашніх зухвальців умовляти, щоб вони нікуди не тікали, що їм ніхто не збирається нічого поганого робити, якщо вони будуть себе вести по-людському.

Після тих двох інцидентів вся та зграя, яка сім років разом з адміністрацією співробітничала у вижиманні останніх соків з нас і взагалі не уважала нас за людей, дала нам зелену вулицю. Відтоді вони самі почали нас влаштовувати на роботу за нашим власним бажанням і здалека нам кланятися, поважати, не тільки нас, але й усіх трударів. «Сила поважає і витягується на струнко тільки перед добре зорганізованою ще більшою силою. Інших авторитетів для неї не існує», — думав собі я.

А якщо так, а воно тільки так, то тоді треба докласти всіх зусиль, щоб створити силу. Сила — найбільш переконливий фактор, але вона, окаянна, завжди повинна бути на припоні розуму.

Одного разу група бриґадирів зійшлася у секції інженерно-технічного персоналу і почала обговорювати тогочасне положення в нашому лагері.

— Ми вже давно працюємо бриґадирами з одними і тими самими людьми. Нам здавалося, що ми їх знаємо, а виявилося, що ми зовсім нічого про них не знаємо, — сказав бриґадир Стрибко.

— Ми просто не помітили, коли ті люди переродилися із покірних роботяг у бунтарів. Бушлати на них ті самі, що й раніше були, а люди під ними стали зовсім іншими. Зараз уже нема кого і матом покрити, — сказав бриґадир Головко.

— А все ж таки, само по собі це не сталось, хтось є такий, що навіяв на них той бунтарський дух. А ми такі клаповухі, що навіть і не нагледілись, коли це все сталося і хто це все зробив, — сказав бриґадир Кирпиченко.

— Ні, тут діє якась невидима голова і невидимі сили, — сказав бриґадир Катаєв.

Про ту розмову доповів мені днювальний інженерно-технічної секцї.

У нашому лагері була група власовців. Вони частенько збиралися і обговорювали, як, на випадок війни, вийти з лагера. Вони виробили навіть оперативний плян виходу з лагера. У їх групі був один наш чоловік. Він інформував нас про всі подробиці тієї підпільної групи. Один із власовців сказав так: «У нас достаточно сил выработать хороший план выхода из лагеря, а вот ударной силы-то у нас нет, ведь 80 процентов народа у нас составляют бандеровцы, а у нас нет никакой связи с ними».

— Так, с ними нет с кем и разговаривать, зто всё темнота, — сказав другий.

— Да, темнота, но эта темнота уже голову подняла и заставила всех считаться с ними, — сказав третій.

— Но разговаривать с ними нет с кем, — знову повторив другий.

— В том их и сила, что мы даже не знаем с кем нужно говорить, а ведь у них есть какие-то их авторитеты, — сказав третій.

«Всім потрібна була наша кров, всі хотіли, щоб ми промощували їм дорогу своїми трупами і скріплювали кров'ю», — думав собі я. А те, що нас вони недоцінювали, то це нас лише приємно смішило.

Другою законспірованою групою в нашому лагері була група бувшого майора Бобкова. Бобков два роки готував собі групу до втечі, аж поки їх не розкрили.

Ми знали про його групу і всіма способами відтягували людей від тієї його затії.

Словом, ми знали буквально про все, що діялося у лагері, і до всіх тих груп і їх замірів ми мали вироблене своє ставлення. Вони для нас із всіма своїми плянами і замірами видавалися зовсім несерйозними людьми, а ми для них просто не існували. Українців взагалі, а зокрема західників, вони трактували за матеріял, з якого вони могтимуть робити все, що їм буде потрібно. Лише в другій половині 1952 року вони прикро пересвідчились у тому, що ми для них не глина, з якої можна що завгодно робити.

Тільки тоді, як ми вже чином утвердили своє «я», свою присутність і своє ділове ставлення до усіх ділянок лагерного життя взагалі, а до проявів свавілля зокрема, з нами почали рахуватися, як з добре організованою розумною силою, яка знає чого хоче, що робить і до чого прямує.

Ставка адміністрації на бувших фашистських поліцаїв і комендантів поліції, які в них робили бриґадирами, начальниками колон, нарядчиками і помпобитами, заломилась. Від тоді дуже раптово усилилось свавільне насильство самої адміністрації взагалі, а конвойних військ дивізіона, зокрема.