Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Через декілька днів приїхали слідчі і почали викликати нас на допити. До тих допитів ніхто з нас серйозно не ставився. Всі ми кепкували з слідчого і його питань. А в камері жартували, сміялися і розповідали прочитані романи. Словом, гумор і самопочуття було на висоті, а це в таких ситуаціях дуже важливе. Це також зброя.

Незадовго нас почали потроху звільняти із ізолятора. Під кінець листопада 1952 року в ізоляторі нас залишилось тільки шість чоловік. Ми відсиділи тоді рівно два місяці. Наша самодопомогова організація через медслужбу передавала нам в ізолятор харчові передачі кожного дня.

Після звільнення з ізолятора мене знову призначили на бутовий кар'єр. Я пішов до начальника по виробництву і сказав: «Або призначай мене на будівництво у нічну бриґаду до Мельника, або виписуй мені знову два місяці ізолятора, поки я ще звідти не забрав своїх речей». Почувши таку категоричну заяву, начальник виробничої частини раптово підняв на мене свої очі і довго дивився, а тоді сказав:

— Чорт з тобою, дам тебе туди, де ти сам хочеш, аби було тихо.

У Мельника я також не працював, але це вже було узгіднено з майстром. Я по ночах чергував у викінчених корпусах і читав газети та книжки.

Після тієї невдачі з організованою провокацією проти нас, всі ті паразити, які підписували ту провокаційну прозьбу «прибрати нас», почали низько кланятися нам, «ласкаво» усміхатися і всякими способами загравати з нами.

1952 рік — був роком перших значних схваток каторжан за свою гідність. І в тій схватці, випробувавши свої сили, хист і стійкість, ми зміцніли й утвердилися. Каторжани випрямили свої зігнуті спини, розправили плечі і утвердились у своїх духовних силах, які засіяли у їх стомлених очах.

Адміністрація зі своїми відгодованими прихвостнями почала скликати нараду за нарадою. Вони гарячково шукали способів задусити цей рух самозахисту перед свавіллям адміністрації та її прихвостнів з числа каторжан. На одній з таких нарад бриґадир Сабосяк сказав: «Прибрати до рук тих українських націоналістів ми не зможемо так довго, як довго наш ізолятор буде служити для них домом відпочинку. Треба нарешті ізолятор зробити таким, щоб вони боялися попадати туди. Треба в ізоляторі заставити їх працювати так, щоб з них виходив десятий піт, а якщо треба, то і кров. От доручіть мені ізолятор і дайте в помічника Папандопола, і я наведу порядок».

Цей сміливий виступ Сабосяка дуже обрадував нагорну адміністрацію і в ту ж мить його призначили бриґадиром ізолятора, а Папандопола помічником.

Сабосяк був високий, гарно зложений і дуже сильний. По національності — поляк з Тернопільщини, осуджений за вбивство. А Папандополо, бандит, осуджений за вбивство, по національності грек.

Оце отим двом бандитам адміністрація і доручила приборкати опір їх свавіллю.

Всім було ясно, що Сабосяк — це остання карта адміністрації.

Напруження зростало з обох сторін. Всі відчували, що незабаром буде остання схватка між силами свавілля і силами наростаючого опору проти свавілля.

Сабосяк сміливо і самовпевнено приступив до своїх обов'язків, добровільно взятих на себе — задушення опору свавіллю. Ставши бриґадиром ізолятора, він з першого дня почав нещадно бити всіх, хто насмілювався у його на роботі хоч на одну хвилину розігнути спину. У нього всі змушені були весь час без відпочинку навантажувати камінь у вагони.

Якраз на ту пору до ізолятора посадили Шевчука Степана. Але поскільки його безпідставно зняли з посади майстра контрольно-вимірних приладів, то він у ізоляторі відмовився працювати. Сабосяк, закликав Шевчука у будку стрілочника, а там, разом із своїм помічником Попандополом та бриґадиром, відомим Баранчиком, його побили. Після Шевчука ті бандити всіх неугодних їм викликали до тієї будки і там били. Після тієї акції побоїв начальник лагера, капітан Тарахов, сказав до бриґадирів: «Вот так нужно действовать, как Сабосяк. Поняли?!!»

Цей піднятий настрій моментально передався на всю ту поліцейську нечисть. Всі бриґадири знову підняли свої бандитсько-поліцейські голови і почали загрожувати найбільш непокірним своїм бриґадникам. Але цей підйом тривав всього лише два дні.

Степан Шевчук ще з одним, покривдженим Сабосяком у тій же самій будці, по імені Михайло, взяли собі хороший стальний забурник і пішли перед самим обідом у виробничу їдальню. Кухарі дали їм суп. Вони поставили свого забурника за грубку і, роздягшись, сіли обідати. У ту ж мить влетів у їдальню Сабосяк і, лаючись, почав бити Михайла. Шевчук миттю вискочив із-за стола, вхопив забурника і влучив ним Сабосякові по голові. Сабосяк впав. Тоді вони почали його молотити, як тільки їм хотілося. Після тих «ліків», Сабосяк з розбитою головою і виведеною із ладу правою рукою поповз на запретну зону і цією смугою поповз на вахту.