Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Оперативному відділові стало відомо про те, що в лагері проводиться якась діяльність. Отож вони, зваживши все, рішили проникнути в саме нутро цієї діяльности й направити її у таке русло, щоб можна було за одним хватом вирвати все з коренем.

У 1951 році я працював на цементному заводі шламовщиком. Та робота відносно була легкою. У нашій бриґаді було два бувших студенти. У війну вони брали активну участь у націоналістичному русі. Один з них, по прізвищу Панчук, працював опалювачем, а Утріско дижурним слюсарем. Оце ж, находячись у одній бриґаді, з ними я найбільше розмовляв. Назовні все це виглядало так, наче б ми дружили. Але насправді я перед ними ніколи не розкривався і вони нічого не знали про діяльність самодопомогової організації. Вони просто не підходили до такої роботи. Панчук любив хвалитися і часто робив з мухи слона, а Утріско утаював у собі щось чорне із свого минулого. Отож я зблизився з ними в силу обставин, як з найінтеліґентнішими людьми в нашій бриґаді. Але про будь-яку громадську роботу у таборі з ними ніколи не розмовляв.

Під осінь 1951 року до нашого лагера привезли біля десятка людей. Їх привезли із Середньої Азії із якогось каторжанського лагера. Один з них, по прізвищу Хвалинський, почав дуже частенько приходити до нашого гуртожитку до Панчука.

— Даниле, цей молодий хлопчина, що приїхав із оцим останім етапом, на волі жив від мене всього тільки чотири кілометри. У відділі УПА він був у мене джурою. Оце він оповідав мені дуже цікаві речі. У їхньому лагері, у Середній Азії, була підпільна українська націоналістична організація. Як він від'їжджав звідти, то йому дали кличку, по якій він зв'яжеться з ними і вони дадуть йому відповідні вказівки, що треба буде робити у нашому лагері, — із захопленням і таємністю оповів мені Панчук.

— А ти, Миколо, віриш йому?

— Звичайно, вірю, це хороший хлопець, я ж його знаю по волі.

— Це схоже, Миколо, на дуже грубу провокацію, розраховану на наївних романтиків. Про створення будь-якої націоналістичної організації в нашому лагері не може бути навіть і мови. Але ти покищо підтримуй з ним земляцькі зв'язки і старайся якнайменше оповідати йому про наш лагер, а якнайбільше випитуй його про цей їх лагер і ту організацію, про яку він оце почав тобі оповідати. Розпитай його, чим же займається та їх організація, що вона конкретно робила і яку мету ставила перед собою.

— Добре, я усе взнаю, — відповів Панчук.

— Цей «хід» оперативки свідчив про те, що до їх уже щось просочилось про нашу діяльність і тому вони роблять зусилля влізти до нас і направити всю нашу діяльність у напрямку якогось огромного «зриву» і тоді «накрити» нас, — думав собі я.

— Оце я знову розмовляв з Хвалинським, — сказав Панчук. — Він оповідає, що та їх організація в основному займається військовою підготовкою, а основна мета її — це роззброєння дивізіону і вихід на волю. А там уже на волі все буде видно, що робити далі.

— Оце ж, Миколо, якщо б і насправді комусь забрело в голову щось подібне робити, хоча б навіть і з найкращими намірами, то однак в кінці кінців, усе це піде на користь тільки чекістам. Але в даному випадку ми маємо справу не з якоюсь там групкою наївних романтиків, а з органами ЧК, які задалися метою створити в нас таку організацію і пізніше відкрити її. Хвалинський — це лапка. Хто торкнеться тієї лапки, то так і вважай, що він уже в руках ЧК і вони зроблять з нього, що схочуть, — сказав я.

Про всю ту подію я оповідав Таращанському і студентові. Вони згоджувалися з моїми висновками. Та гра чекістів, закроєна на широку скалю, нас одночасно хвилювала, насторожувала і забавляла.

Хвалинський влаштувався працювати на заводі цегли в ґардеробній. Ми, із своєї сторони, організували за ним стислий нагляд, як на роботі, так і в бараку. За кожним кроком Хвалинського стежило декілька людей, які між собою абсолютно не зналися.

«Наглядачі» за Хвалинським оповідали нам про те, що його одного дня чекав експедитор цегляного завода (вільний). І Хвалинський зустрічався з ним у його кабінці. Із кабінки вийшов з якимсь малесеньким пакуночком.

А на другий день Панчук мені сповістив:

— Оце я бачився з Хвалинським і він сповістив мені про те, що їх організація уже налагодила зв'язок з ним, і що таким зв'язківцем є експедитор цегляного заводу (прізвище експедитора я забув), а запасним зв'язківцем буде один бухгалтер будівельної контори. Сказав навіть і про те, що той зв'язківець дав йому три консерви з тушонкою і чотири пачки папірос.