Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Словом, почалось, — подумав собі я, — «машина» ЧК почала працювати на повну пару. Цей їх «капкан», поставлений аж надто по-дурному, але це ще не доказ, що вони не зможуть придумати щось хитрішого.

Під той час мене, раптом, переводять в іншу бриґаду на цегляний завод на тяжку фізичну роботу.

Саме під той час Головко, Борисенко, Кіпа і Тарас вбили Кучеревського.

Головко, Борисенко і Кіпа — це бриґадири, такі ж самі паразити ЧК, як і їх начальник колони Кучеревський. Вони не зладили між собою за жінок, до яких залицялися всі на цементному заводі. Та й саме за це Кучеревский всіх їх бив і ображав «козацьке достоїнство» (вони з Кубані).

Оце, наче б у зв'язку з тим убивством, до нашого лагера приїхав начальник оперативного відділу управління Горлагера, майор Колосков. Але розслідувань по поводу вбивства не було чого робити. Убивці самі принесли свої закривавлені ножі в контору і доложили дижурному офіцерові про те, що вони вбили Кучеревського. Правда, як той офіцер зобачив скривавлені ножі, то йому і мову відняло, і він мало що не одубів зі страху.

Отож Колосков, бачучи провал своеї затії з Хвалинським, рішив дати тій справі інший оборот. Він викликає Панчука і просто в упор ставить йому таке питання:

— Про яку це ти організацію розмовляв з Хвалинським? Розказуй, по-чесному. Мені все відомо. Я просто хочу тільки сам перевірити, чи ти говориш правду. Ти ж знаєш про те, що за антирадянську організацію у лагері грозить кара смерти, чи ні?

А тоді, після психологічно вивчаючої паузи, додав:

— Ти, Миколо, ще молодий. Тобі треба жити. Отож сам вибирай, чи життя, чи смерть. Урятувати від суда і смерти тебе може тільки одне — співпраця з нами. Згідний, визначуємо час і місце другої зустрічі, а якщо ні — заводимо судову справу і тоді тобі треба ждати кари смерти. Зрозумів?!

Оце Панчук просто від майора Колоскова прибіг до мене і переповів оце все слово в слово, що він йому говорив.

— І що ж ти, Миколо, йому на це сказав?

— Я згодився з ним зустрітися. У мене іншого виходу не було. По-мойому, це не злочин, я їм нічого не дам. У мене вистачить кмітливости, щоб обвести їх круг пальця, — схвильовано сказав Микола.

— Все ж таки, Миколо, ти вже попав у їх капкан, а як воно буде далі, невідомо. Все залежатиме тільки від тебе самого. Я, особисто, прошу тебе, Миколо, тільки одно: розкажи мені, які вони тобі даватимуть завдання, добре?

— Звичайно, я відразу все вам оповім.

Всю ту справу Панчука я з'ясував на нашому центрі самодопомогової організації. Справа представлялася так, що якщо я заборонив би Панчукові зустрічатися із представниками ЧК, то він би це робив тайком від мене і я б нічого не знав. Отож я тому й не забороняв йому і не дозволяв, а просто лише попросив його, щоб він оповів, які саме доручать йому завдання, — це для нас мало дуже важливе значення.

Після третьої зустрічі Панчука із представниками ЧК, він доповів:

1. Мені доручили розкрити у нашому лагері таких людей, які осуджені, як рядові стрільці УПА, а фактично були командирами УПА або якимись провідниками ОУН.

2. І тих, що осуджені за націоналізм, а фактично були шпигунами іноземної розвідки.

3. Щоб я пригадав, хто ще з моїх друзів по націоналістичному підпіллі знаходився на волі і де вони працюють. І щоб до них понаписував листи в такому дусі, як це колись писалося у підпіллі, з метою нав'язати з ними організаційний контакт. І щоб ті листи дав їм.

— Добре, Миколо, а де зараз Хвалинський? — запитав я.

— Він зараз працює у їдальні.

— А його, як організатора, викликав Колосков?

— Ні, його не викликав.

Я просто не міг збагнути, що вони все це так грубо роблять.

— А може вони хотять, щоб ми Хвалинського вбили і тоді нас накрити як убивць? — думав собі я.

— У мене, Миколо, є ще одна просьба до тебе, а саме: поговори нарешті ти з своїм Хвалинським як командир із своїм джурою і застав його, щоб він оповів тобі, коли, де і при яких обставинах його завербували в аґентуру ЧК.

— Добре, — похнюпивши голову, неохоче відповів він. І після того перестав зі мною зустрічатися.

Незадовго ми випустили обіжник про те, щоб із Хвалинським і Панчуком ніхто із шануючих себе українців не спілкувався і навіть не здоровкався. І так від того часу Панчука і Хвалинського у нашому лагері збойкотували. Це покарання дуже велике, але це не вбивство. За таке покарання статті не підшиєш. І так після того Панчук реґулярно зустрічався із представниками ЧК, але тільки один раз якось прийшов до мене і сказав, що йому доручили прослідкувати, хто до мене найчастіше заходить і з ким я найбільше дружу. Такі ж самі сигнали поступили тоді до мене і від декількох інших аґентів.