Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

«Ворог накидається на нас, провокує нас на будь-який інцидент, який би послужив для них претекстом для кривавої розправи над нами. Наша задача — не датися спровокувати, але і не зломитися, не піддатися. Нам треба уміло і мужньо вистояти на висоті політв'язнів і захистити свою гідність. Ми люди, та й не тільки просто так собі люди, ми політв'язні, які боролися за краще майбутнє свого народу, адже ж ми повинні і тут під всіма оглядами тримати себе на відповідній висоті» — писали ми в своїх обіжниках.

У травні 1953 року до нас дійшла відомість із четвертого лагера чорного ІТЛ про те, що там конвой із вишки вбив двох людей, які стояли у себе під бараком і співали. І що з приводу того вбивства на знак протесту всі в'язні четвертого лагера оголосили страйк і не вийшли на роботу. Та, надзвичайної ваги, відомість потрясла нас усіх до глибини душі.

«Значить началось», — думав собі я.

По тому інцидентові видно було, що акція заплянована в широкому маштабі і внаслідок тієї відомости атмосфера в нашому лагері наелектризувалася ще більше. Через декілька днів, з лагера № 2 (криптонім — Медвежка) прийшла відомість про те, що там оперуповноважений застрелив з пістолета двох в'язнів-віруючих. І що на знак протесту там також всі в'язні застрайкували. Після Медвежки виповів страйк п'ятий лагер — чоловіча і жіноча зони. Так що в другій половині травня в Норильську вже страйкувало около 20 тисяч політв'язнів. Тільки один наш каторжанський лагер ходив ще на роботу, хоча кожний каторжан виглядав так, немов би він був начинений вибухівкою. Але внаслідок тих подій, лагерна адміністрація дуже раптовно змінила свій курс і стала просто аж солодкою. Після розгрому банди Сабосяка, нам почали кланятися усі бриґадири, начальники колон, нарядчики, культорги і помпобити, які служили цепними псами в адміністрації, а це вже почала кланятися і сама адміністрація, а особливо начальник по політчастині, старший лейтенант Безверхий.

1 червня 1953 року, з четвертого лагера, з тюрми, до нас привезли групу політв'язнів около 20 чоловік на чолі з леґендарним Воробйовим Іваном родом з Ленінґрада, бувшим капітаном Совітської армії. Леґендарним він став своїми багатьма втечами з лагерів. Серед тієї групи було шість українців, а останні всі росіяни. Усю ту групу закрили в ізолятор.

Відтоді, з 1 червня, нас, каторжан, перестали виводити на роботу. У лагері заіснувало якесь підозріле затишшя. Так як це буває у природі перед великою бурею. І насправді, це затишшя було перед величезною бурею.

4 червня, з трьома своїми друзями я пішов у їдальню. Була це якраз обідня пора. Ми спокійно сіли за стіл і почали обідати. Аж раптом хтось із робочих вбіг в їдальню і голосно сказав: «Взвод червонопогонників вбіг через вахту і побіг у напрямку ізолятора». Ми залишили свій обід і бистро вийшли на вулицю. Але бачимо, що всі люди з волейбольної площі мигом рушили в напрямку ізолятора. Бачучи це тривожне положення, ми також побігли до ізолятора.

Із ізолятора роздавався страшний крик. Червонопогонники оточили ізолятор. Раптом пожежні двері ізолятора вибили і звідти вискочив якийсь високий із великою бородою в'язень і закричав: «Адміністрація напихає нас по одному у «сучу камеру Сабосяка», щоб ті «суки» вбивали нас (у лагері «суками» називали тих в'язнів, що пішли на співпрацю з адміністрацією). У відповідь на ті слова того бородатого в'язня, каторжани в одну мить розламали дощатий паркан, яким був обгороджений ізолятор і кусками цегли закидали червонопогонників. Червонопогонники прорвали дроти і почали втікати на сторону дивізіону, тягнучи туди і непритомного Воробйова.

— Спасайте Воробйова! Його тягнуть на запретну смугу, щоб там застрелити як втікача, — закричав хтось із тих, що вирвались із ізолятора у зону. Народ кинувся на тих червонопогонників, що тягнули Воробйова на дроти загорожі.

Червонопогонники на два метри не дотягнувши Воробйова до колючої дротяної огорожі, змушені були кинути його на території лагера. Санітари з носилками підбігли забрати Воробйова до лікарні. Але в ту ж мить два автоматники, які стояли вже напроти Воробйова по ту сторону загорожі, пустили дві автоматні черги понад головами санітарів, а тоді крикнули: «Не трогайте!» Санітари вернулись. Каторжани стояли з цеглою в руках, щоб не дати червонопогонникам затягнути Воробйова на дроти колючої загорожі і там застрелити, а червонопогонники за дротами загорожі стояли з автоматами, спрямованими на Воробйова, щоб не дати його віднести до лікарні. На місце тієї небувалої до цього часу події прибіг і начальник лагера капітан Тарахов.