Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Оце така розмова між червонопогонниками і наши-ми постовими бувала дуже часто. Червонопогонникам заборонялося вступати у розмову з нашими постовими, а ми своїм постовим не тільки що не забороняли вступати в розмову з червонопогонниками, а навіть пропонували розмовляти з ними.

І наші розмовляли явно, не боячись нікого, а вони завжди розглядувались, щоб випадково не надійшов офіцер.

Незалежно від тієї всієї системи по охороні порядку у лагері, ми із самодопомогової організації виставляли своїх чергових по лагерю в окремих місцях і вартових. Наші чергові зобов'язані були про всі інциденти, що виникали між політв'язнями й адміністрацією, негайно звітувати безпосередньо нам. А Король із своєї сторони звітував нам про все те, що робилось у комітеті. Кожну повістку дня засідання комітету чи загальних зборів політв'язнів Король копіював і передавав нам. А ми, розглянувши і зваживши кожний пункт даної повістки, давали відповідну установку для Короля Костя, яку він повинен займати позицію по відношенні кожного пункту даної повістки дня. Король був наймолодший віком і найменший зростом у комітеті і завжди останнім забирав слово. На засіданнях комітету і на загальних зборах він тримався у своїх виступах самовпевнено і незалежно від думки будь-кого з комітету чи навіть і голови комітету. Якщо з ним не погоджувались у комітеті, то він вимагав перенести всі ці спірні питання на загальні збори.

Загальні збори відбувалися завжди у клюбі. У клюбі поміщалося біля семисот чоловік. Отже, у таких ситуаціях, як нам треба було заставити комітет, щоб він робив, що ми знаходили потрібним, то тоді наша невидима самодопомогова організація скликувала клюб і сама займала, згідно розробленого пляну, всі місця у клюбі. А під час обговорення порядку дня взагалі, а спірних точок зокрема, поінформовані нами люди брали слово і виступали. Таких виступів завжди було 5–7. Після кожного виступу нашого чоловіка всі присутні на зборах кричали: «Правильно, правильно він сказав!!!» і плескали в долоні.

У таких спірних ситуаціях вся діяльність апарату відділу пропаґанди Таркавцадзе виявилась безсилою. Люди, закріплені за Таркавцадзе, приходили із своїх ділянок і доповідали йому: «Нам там уже нічого робити, там уже все зроблено і без нас. Вони поінформовані про все краще від нас».

Після таких уроків під час обговорення будь-яких питань у страйковому комітеті всі члени комітету знали про те, що вирішальною думкою по всіх питаннях буде думка наймолодшого віком члена комітету Короля Костя. А про ті невидимі пружини, які діяли у підтримку Короля, дуже туманно дехто тільки догадувався, але конкретно ніхто нічого не знав. Звідкіля це все виходило і як робилося, не знали навіть і ті, що були охоплені самодопомоговою організацією і самі це все робили, про що не знав і сам Король. Кожний з них знав тільки ту функцію, яку він сам у даній ситуації повинен виконати.

Машина самодопомогового комітету діяла дуже справно і з вийнятковою точністю. Люди все виконували від душі, з повним довір'ям центрові і їх безпосереднім, ними улюбленим зверхникам.

Своїх ранених з 4 червня ми провідували щодня і завжди приносили їм цукор, масло і білий хліб. Все це ми вручали кожному індивідуально, у тому числі і Баранчикові. Як перший раз їм принесли і кожному окремо по рівній кількості вручили цукру і тістечок, отриманих кимсь у посилці, то в Баранчика в очах аж виступили сльози. Навіть його зворушило те, що ми його не нехтуємо, не мстимось йому за його знущання над нашими людьми, а трактуємо його так, як і всіх потерпілих.

Це наше високогуманне ставлення навіть і до своїх найгірших ворогів дуже не подобалось адміністрації лагера, і вона почала придумувати всілякі провокації. 3 метою провокації жінка оперуповноваженого Воронцова, яка працювала санінспектором у нашому лагері, принесла дві пачки папірос, цукру і масла і положила все це Баранчикові на тумбочку, сказавши:

— Это мой муж вам передал.

— Ох, сука ты проклятая. Тебе нужна моя кровь? Этот прохвост, твой муж, хочет спровоцировать людей, чтобы меня убили. Люди ставят законные требования, а вы провоцируете их на преступление! — закричав Баранчик і шпурнув тими папіросами їй у вічі.

Ми заспокоїли Баранчика і запевнили у присутності тієї самої жінки оперуповноваженого Воронцова, що спровокувати нас на убивство будь-кого не вдасться нікому, а їй наказали більше у лагер не з'являтися. Того ж самого дня комітет дав наказ своїм вартовим на вахті, щоб жінку Воронцова більше у лагер не пускали.